Зайшовши до лікарняної палати, спробувала вгадати, хто з хворих став жертвою власної необережності. Не вгадала, бо уявляла нещасну з напухлими повіками й почервонілими очима, а обізвалася весела жвава жінка:
– Це я закапала очі клеєм.
Галина Пахарина, 53-річна ічнянка із заудайським корінням, вважає, що народилася в сорочці: помилково закапавши очі не спеціальними краплями, а клеєм, не втратила зір.
– То все через поспіх, – пояснює Галина Василівна. – Скільки себе пам’ятаю, завжди поспішаю. Якщо їду не на машині, то на мопеді. Якщо не на мопеді, то на велосипеді лечу. Якщо пішки – то біжу. Ходити спокійно не вмію. Така моя доля – скрізь устигати. Я шоста дитина в батьків: п’ять синів і я, найменша. Працюю на залізниці, тримаю господарство, доглядаю 90-річну маму. От і кручусь, стрибом-скоком, ще й з підскоком. Нещодавно їздила до доньки в Харків, там у метро протяги – і мої очі засльозилися. Купила очні краплі, але засумнівалася, чи зумію сама закапати, і старенька мати не закапає. Схопила пляшечку з клеєм, дуже схожу на очні краплі, й побігла до знайомого. В одне око три краплі – пече. Кажу, швидше капай у друге. Як почало пекти! Викликали «швидку». Лікарі дивуються з мене, мовляв, скільки працювали, а такого не чули.
– Як же вимити клей із очей? – питаю. – Водою не змиєш, розчинником – теж, бо очі ж!
– Отак і промивали, водою, якимись краплями. Вії обстригли, а тоді затверділий клей пінцетом одривали. А він – наче склянка, твердий, аж торохтить об метал. По піщинці виймали з очей днів два. Кажуть, треба з тиждень полежати, так мені спокійний режим не підходить. Якби підлогу мить абощо. Зробила висновок – ніколи не треба спішити, але чи витримаю?
Наталія Черненко
|