16 січня рідна івангородська земля прийняла загиблого бійця першої танкової механізованої бригади 35-річного сержанта Станіслава Кривоноса. Його життя обірвалося 4 жовтня 2014 року під час боїв на території Донецького аеропорту. Танк, у якому знаходився Станіслав та два його побратими, згорів від прямого попадання «Граду». Через тривалі й сильні обстріли тіла бійців екіпажу не могли вивезти з поля бою…
Чутки про загибель Станіслава ходили селом давно, офіційно рідним повідомили лише наприкінці жовтня. Весь цей час душа матері Зінаїди Миколаївни жила надією, що син живий, що це якась помилка.
Понад сто днів рідні не могли забрати тіло Станіслава. Його можна було впізнати лише за результатами ДНК-експертизи, яку пройшли мама та 11-річна донька Олександра. Через брак місць у морзі Дніпропетровська загиблого поховали на тамтешньому кладовищі під номером 7661 як невідомого солдата, захисника України.
Після підтвердження результатів експертизи родичі отримали дозвіл Дніпропетровської прокуратури на ексгумацію тіла. У свідоцтві про смерть не зазначено число загибелі, лише записано «помер у жовтні».
Станіслава Кривоноса призвали до лав ЗСУ ще у першу хвилю мобілізації 21 березня. Служив у Гончарівському. На схід механік-водій 2-го танкового батальйону 6-ї роти першої окремої танкової бригади потрапив за кілька днів до смерті.
Востаннє Станіслав подзвонив додому наприкінці вересня і сказав: їдемо на блокпости у Харківську область. Та вже 4 жовтня його танк поспішав на допомогу кіборгам, які донині мужньо боронять аеропорт. І тут його наздогнав ворожий снаряд. Разом зі Станіславом героїчно загинули 34-річний сержант Володимир Кунденко із Харкового Талалаївського району та 37-річний молодший сержант Юрій Костюченко із Займища Щорського району, яких рідні поховали ще 31 жовтня.
– Ще одна горювальниця з’явилася в Україні, – побивалася за сином Зінаїда Кривонос. – Коли ж закінчиться ця війна, кому вона потрібна? У нас багато родичів у Росії, вони переживають, дзвонять, підтримують нас. Мій Славічок трудолюбивий був з малечку. Школу івангородську закінчив, отримав права тракториста. Забрали в армію. Пройшов «учебку» у Бердичеві, потім служив у Києві. Після армії повернувся у рідне село, весь час працював механізатором у ТОВ «Берегиня». З дружиною розлучилися. Добре, що є хоч його росточок – донечка, яку він дуже любив і яка так переживала за тата. На третій день мобілізації сина забрали в Гончарівське. Не тікав, не ховався. Сказали їхати – за дві години зібрався і пішов… І пішов… Синочок, мій рідненький! Якби була жива вода, я б тебе оживила…
Провести в останню путь Станіслава Кривоноса прийшли односельці, побратими, волонтери, воїни-афганці, представники влади, райвійськкомату, солдати військової частини А 1479. Розділити спільне горе приїхала і вдова загиблого побратима Станіслава – Наталія Кунденко, у якої на руках залишилися двоє хлопчиків.
Під звуки духового оркестру траурна хода рушила на місцеве кладовище. На труні – державний прапор і безліч живих квітів. Попереду несли жовто-блакитний стяг із чорною стрічкою та фото загиблого. По обидві сторони колони з прапорцями в руках йшли учні місцевої школи.
Поховали Станіслава поруч із могилою батька, який помер 12 січня минулого року. Відспівування загиблого воїна провів священик Свято-Троїцької церкви отець Андрій. На траурному мітингу вдячність герою-земляку та співчуття рідним висловили голова РДА Григорій Герасименко, побратим Сергій Петраускас, військовий районний комісар Анатолій Пишко.
Поховали героя з усіма почестями, з традиційним військовим салютом. Та у душах рідних залишився гіркий осад від невиконання представниками похоронного бюро Дніпропетровська домовленостей щодо оформлення труни. За труну заплатила сільська рада. 3230 гривень у похоронне бюро передав старший офіцер райвійськкомату Андрій Святний, який забирав із Дніпропетровська труну з тілом Станіслава. Транспорт для перевезення тіла надав підприємець Сергій … Швидченко.
– У похоронному бюро нам пообіцяли, що труна буде з ручками і красиво оформлена. Родичам, сказали, їхати не обов’язково. А привезли нічим не оббитий ящик, ніби коробку з посилкою, – розповів схвильований брат Руслан. – Ми не очікували такого ставлення до пам’яті героя, який поклав своє життя за Україну. Вони заробили гроші на чужому горі. Подяка ічнянським волонтерам – членам громадської організації «Підприємець Ічнящини», які оббили труну матерією.
…Станіслав ніби відчував, що не повернеться. Останню розмову з ним друг Віталій Соловей згадує зі сльозами як страшне провидіння:
– Славик попрощався зі мною, коли був у відпустці… Ми пили пиво з таранькою, а він і каже: «Оце востаннє ми з тобою так сидимо. Мене відправлять у Донецьк, там у першому бою і вб’ють. Дивись, щоб ніхто мою доньку не ображав». Я казав йому: у тебе ноги були поламані, може б, комісували. А він: хто піде як не я. Хороший був чоловік, справжній герой.
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
|
