Майже піввіку знаю мудрого керівника-господарника з Припутнів, мого наставника по життю Василя Полуду.
Маленький господар
Чимало випробувань випало на долю Василя Лукича, але він радіє, що прожив 84 зими. Народився 20 лютого 1931 року. Батько, Лука Трохимович, у 1941 році пішов захищати Батьківщину.
– Пам’ятаю і досі, як схвильований батько край шляху прощається з нами і лагідно просить: «Ти ж слухайся маму, синку!» Це були його останні слова. Я не вірив, що тато загинув і все ходив його виглядати, – пригадує Василь Лукич. – Невже я можу забути, як мама, змучена, висушена хворобою та роботою на колгоспному полі, в кінці року одержувала на трудодні вісім карбованців і годувала чотирьох дітей: мене, двох братиків і сестричку? Посилала нас до школи й жила надіями на краще. Якою ж терпеливою вона була, як вірила в те, що держава її захистить. Так і не дочекалася…
Злидні та бідність змусили хлопця залишити школу. Майже два з половиною роки він не бував удома: пас череду корів, а інколи заходив до школи. Влітку відпочивати теж не випадало – у колгоспі виконував різні рядові роботи нарівні з дорослими. Так у тринадцять років і став маленьким господарем, потомственним хліборобом і великим трудівником на землі.
Почуття високої відповідальності
1954 року, після служби в армії, повернувся в рідне село, працював у колгоспі бригадиром рільничої бригади. Направили на навчання, отримав спеціальність агронома. Безвідмовний трудівник повернувся у припутнівський колгосп «Україна» на посаду головного агронома. За його ініціативою докорінно змінили структуру посівних площ, розробили програму з використання природних сінокосів. Ці та інші заходи покращили фінансовий стан господарства. На загальних зборах колгоспники одностайно обрали Василя Полуду головою колгоспу «Україна», до складу якого входили села Припутні, Вишнівка, Бурбурське і хутір Куликівка.
Для розвитку громади
У цих селах колгосп розгорнув масштабні роботи з будівництва доріг із твердим покриттям, зводили ферми, дитсадки, клуб, медпункт, магазин, трьохквартирний будинок для спеціалістів сільського господарства, п’ять квартир для вчителів і шкільні приміщення. Збудували електростанцію і в 1960 році забезпечили освітленням ферми й село. Практично перебудували Припутні й Вишнівку, докорінно покращивши умови життя людей. Сільська футбольна команда протягом кількох років тримала першість у районі.
Трудові здобутки
За високі виробничі показники 83 працівники отримали ордени та медалі. Свою першу нагороду в 1968 році отримав і Василь Лукич. У 1972-ому він удостоєний ордена «Знак Пошани». Обирався депутатом чотирьох скликань.
Біда не зламала
А життя в нього було важке. Прийшла біда в сім’ю. Померла дружина, залишивши дітей-школярів. Чоловік не здався. Дарунком долі стала його друга дружина Марія Василівна, вчителька із Вишнівки. Умілими руками, з добрим серцем удома й на роботі всьому давали лад.
Василь Лукич – людина творча, пише вірші. Сподіваюся, що окрасою його життя стане день 85-річного ювілею, який Василь Полуда зустрінете в родинному затишку, з оптимізмом і вірою в щасливе довголіття.
Микола Кузьменко
|
