На 43-річну Любов Панич із Сваричівки шостого жовтня напав вовк, а напередодні – звір покусав ще й 85-річного Василя Конівненка з Вишнівки. Обидва постраждалих госпіталізовані.
– По селу вночі скавчали собаки, – розповідає Любов Петрівна. – Вранці сусіди сказали, що вовк загриз на фермі теля, порвав собак і пішов у ту сторону, де паслися наші коні.
Ми з сином Віталієм побігли туди, але коней там уже не було, тільки вірьовки валялися. Зате на відкритій місцині побачили великого, більшого від нашої вівчарки Еми, вовка. Зразу не боялися, бо знали, що звір на людей просто так не нападає, але цей пішов прямо на нас. Я якийсь час дивилася йому в очі, щоб зрозуміти його наміри. Коли відстань скоротилася метрів із тридцяти до п’ятнадцяти, син гукнув:
– Мамо, тікаймо!
Розуміючи, що далеко не втечемо, полізли на вербовий кущ. Гілки тоненькі, високо не задерешся. Я була десь за метр від землі, коли звір ухопив мене за ногу. Під коліном рвана рана, але болю я не відчувала. Віталій ударив вовка ногою по голові. Той здер з його ноги черевик, але побачивши собаку, погнався за нею кругом куща.
Ми голосно кричали, гукали на допомогу. В селі, мабуть, чули, але боялися йти на вовка. Добре, що при мені був телефон – я подзвонила мисливцям. Тим часом звір продовжував ходити навколо куща, а тоді десь зник.
Віталій зліз із куща, узяв міцний дрюк, який дивом опинився під кущем, і знов – наверх, бо вовк повертався. Заліз у кущ і дивився знизу, де зручніше на нас стрибнути. Син двічі стукнув його палкою по голові, хижак заскавчав, узяв тапок, вийшов із куща і знов погнав по колу собаку, яка нас не покинула.
Час ніби зупинився. Минуло хвилин сорок, поки на допомогу приїхали мисливці: Віталій Залізний, Сергій Струк, Іван Бодяк.. Побачивши людей із рушницею, вовк не поспішаючи пішов геть, у сторону Вишнівки. Не стріляли, бо на лінії вогню знаходилися ми.
Коней знайшли на іншому краю села.
Вовк, мабуть, був скажений, тому що вів себе агресивно. Спочатку «відвідав» ферму, порозганяв телят, овець, а тоді кинувся на людей.
Крові втратила небагато, а біль перетерплю, я терпляча. Рану мисливці порадили промити розчином господарського мила, що я вдома й зробила. Односелець Петро Марченко на власному автомобілі відвіз мене у лікарню і купив ліки. До речі,у ветлікарні придбали останню вакцину для мене. Вакцину для Василя Конівненка та сина Віталія, в якого були подряпини на ноги, знайшли по Інтернету. Тож наступного дня поїхали в м. Обухів Київської області. Купили шість ампул по 144 гривні кожна. Плюс витрати на пальне. Дорого обійшлася зустріч із вовком, але здоров’я дорожче. До глибини душі зворушена співчуттям жителів Сваричівки й Вишнівки, які збирають нам гроші на лікування.
Наступного ранку з Вишнівки подзвонили, що мисливець Олег Пабат убив вовка. За їхнім описом, це «наш»: особлива прикмета – червонястий відтінок шкіри. Пристрелили його о сьомій ранку на городі у Володимира Саєнка, де хижак напав на півня і покусав собаку.
До речі, Василя Конівненка врятувала його дружина. Бабуся вискочила з хати на крик господаря, а він вовка тримає, щоб не рвав собаку. Бойова баба одбила діда. Діти повезли його на лікування в Білорусь. Там їх добре прийняли та зробили все необхідне.
Записала Наталія Черненко
|