Кожен попередній номер газети – це вже архів. Газети 25-річної давнини – це історія. За публікаціями в районній газеті можна відстежити, чим жило місцеве населення в часи епохальних перемін. Тож погортаймо «Трудову славу» 1990-1991 років.
Антирадянські настрої
Початок 1990 року. Чотири роки, як у країні триває перебудова. Регулярно проводяться партійні з’їзди, газета виходить під лозунгом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Але в повітрі, судячи з публікацій, уже запахло зневірою до чинної системи.
Зокрема, про це йдеться у статті «Перебудова дає шанс» за підписом Г. Петренко із Качанівки. Автор пише, що вже пройшли ті часи, коли люди, обдурені ідеологічною демагогією, з покоління в покоління наперекір реальності жили вірою в світле майбутнє. Але загалом риторика газетних публікацій залишається незмінною: – партія – наше все.
У районі зростає злочинність, на вулицях з’являються п’яні, у магазинах брак молочної продукції, проблеми з миючими засобами, відпуск цукру строго лімітований. Про це в своїй статі, вочевидь намагаючись захистити честь мундиру партійного керівництва та зняти відповідальність з партії (за два місяці до місцевих виборів), написав другий секретар райкому КПУ В. Драган.
У магазинах росли черги, які, як зазначено в статті-стенограмі пленуму райкому КПУ, породжували нездорові розмови і створювали нездоровий морально-психологічний клімат у трудових колективах. Унаслідок надвисоких планів, очевидно, через падіння виробництва весь Союз починав голодувати, люди не могли придбати харчів навіть місцевого виробництва.
Жителі Ічнянщини терпіли мовчки, як максимум скаржилися в інстанції, тоді як деякі колективи області та республіки вже вдавалися до страйків і мітингів. Таку «мітингову» демократію рішуче засудили на районному пленумі і назвали її однією із причин не виконання економічних показників.
Для розрядки соціального напруження вигадали «День відкритого листа». У міському будинку культури зібралося все керівництво району та організацій і давало відповіді на болючі людські питання. І це був лише перший місяць 1990 року.
А вже 27 лютого 1990 року в газеті вперше пішла мова про суверенну в політичному та економічному відношенні соціалістичну Україну. За федеративну Україну, хоч і в складі Союзу, висловився перший секретар райкому комсомолу С. Семенець.
Незалежність близько
Уже в травні 1990 року жовто-блакитний стяг майорів як національний над обласними радами Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей. 24 липня синьо-жовтий прапор поряд із радянським був піднятий у Києві над міськрадою.
А вже 25 липня він з’явився в Южному. Туди його привезли учасники культурологічного походу «Дзвін-90» (Українська республіканська партія) і, як пише «Трудова слава», в районі вперше прозвучав Гімн України. Тоді жовто-блакитний стяг, нинішній державний символ, назвали просто полотном. А тризуб, судячи з публікації, в народі називали «проклятою бандерівською емблематикою».
Тим часом маховик незалежності розкручувався все дужче. Навіть голова колгоспу ім. Тельмана В. Породько у своїй статті радянське село порівнював із колонією.
Україна здобула самостійність
І ось нарешті перший крок на шляху до незалежності: 16 липня 1990 року прийнято Декларацію про державний суверенітет України. У газетіи про це згадано лише одним реченням.
А от про масові випадки спостереження ічнянцями НЛО з’явилася ціла стаття. У дев’яності вони постійно літали над країною і подібні публікації були частим явищем. Зараз говорять, що тему НЛО вигадало КДБ для відволікання людей від критичної ситуації в державі.
На початку лютого 1991 року в районі вже почалася робота щодо проведення всесоюзного референдуму про збереження СРСР, який мав відбутися 17 березня. Роз’яснень щодо референдуму не надавалося, натомість комуністи активно агітували за збереження Союзу. Майже в кожній статті автори тиснули на жалість, мовляв, не слід розривати родинні зв’язки і лякали мільйонами мігрантів. І лише одна стаття за підписом В. Кущевського (псевдонім Віктора Гаврися) ставила під сумнів збереження Союзу.
Тим часом на полицях районних магазинів почали зникати не лише товари широкого вжитку, а й хлібобулочні вироби. Порожні полиці з хлібом у райкомі КПУ пояснювали тим, що хліб завозиться в магазин після 10-ї ранку. Тому, йдучи на роботу, люди бачать порожні полиці, а коли повертаються, не встигають купити.
Союз ще тримався на ногах, але режим уже був не той. Свідчення тому – багатолюдний фоторепортаж із Великодня. А ще ж кілька років тому за крашанку могли викликати на «килим». Цікаво, що про перебіг святкування першотравняю не було репортажу, тільки списки занесених до дошки пошани.
Тим часом Верховна Рада УРСР оголосила конкурс на створення проектів Державного Герба України. Приблизно в цей час, у липні, у райкомі Компартії вирішили підкрутити гайки «Трудовій славі». Зокрема, прискіпливо вивчили участь комуністів редакції у проведенні політико-виховної роботи, підвищенні ролі газети в стабілізації громадсько-політичної ситуації. З цього приводу було зроблено зауваження, що малувато пишеться про партію та комунізм в усіх його кращих проявах. Влетіло й за відсутність активної протидії прагненню «демократів» зруйнувати в країні конституційний лад, розвалити Союз. Насварили і за недостатній рівень взаємодії редакції і засновників. Це був так би мовити передсмертний укус райкому КПУ.
Вочевидь, райком так і не зрозумів: Україна стала незалежною 16 липня 1990 року, коли прийняла Декларацію про державний суверенітет України. «16 липня – День незалежності України» – під таким гаслом вийшов черговий суботній номер газети. Більше згадок про знаменну подію в номері не було.
28 серпня 1991 року вийшов черговий номер газети із сухою заміткою: «Україна стає незалежною. Рішення про це прийняв 24 серпня український парламент. 1 грудня пройде республіканський референдум про підтвердження акта проголошення незалежності». Після цього газета перестала виходити під лозунгом «Пролетарі віх країн, єднайтеся!». Над будинком Ічнянської міської ради народних депутатів піднято національний синьо-жовтий прапор.
Куди більший резонанс викликало рішення Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року про заборону діяльності Компартії України. Навіть вийшло експрес-інтерв’ю із колишніми партійцями. Зокрема, завідуюча відділом кадрів колгоспу ХХІІ з’їзду КПРС С. Пашук негативно поставилася до заборони партії. Вона відмітила, що на керівні посади приймали тільки членів КПРС. Тому в партію ринув потік кар’єристів, людей корисливих і не завжди з чистою совістю. Мовляв, такі пристосуванці скомпрометували КПРС, в якій перебували тисячі чесних трудівників.
А вже 1 грудня 1991 року пройшов референдум, на який винесли чітке і зрозуміле питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Тоді 90,32% жителів України підтримали таке рішення.
Андрій Грудницький
|