Кажуть, Бог наділяє кожну людину талантом до чогось. То як скарб, який треба знайти. В Ірини Шкребко талантів – цілий букет.
Якби ви побачили й скуштували її торти-витвори мистецтва, то назвали б її кондитером-віртуозом. Сувеніри з паперових трубочок, тканин, стрічок і намистинок представляють її як майстриню із золотими руками. Співала, танцювала, декламувала – ще з юності. А по службовій драбині піднялася від рядового обліковця до керівника сільгосппідприємства.
Ірина Вікторівна завжди цікавилася віршами й прозою ічнянців, але в об'єднання літераторів «Криниця» влилася всього кілька років тому. Енергійна й беручка, вона стала заступником очільника «Криниці» Станіслава Маринчика з організаційних питань. Усі заходи, що відбуваються в літературному об'єднанні, готуються за її безпосередньої участі й турботи.
2015 року вийшла друком перша поетична збірка Ірини Шкребко «В полоні емоцій». А 18 травня поетеса презентувала одразу дві книжки поезій: «Калини ягода гірка» і «Мить щастя». У своїх творах вона пише про природу, людей, війну. І кохання, бо без нього не можна уявити людського життя…
Творча дружба з київською поетесою зі сваричівським корінням Ольгою Штепою, збагатила Ірину досвідом літературної діяльності. Ольга Антонівна є редактором обох книжок.
Добре знають Ірину Вікторівну у Чернігівському земляцтві в Києві, в Національній спілці письменників України. Нещодавно разом із подругою по перу Ганною Дроботущенко брала участь у поетичному стартапі в Чернігові «Дотиком душі», де «підняла» всіх своїм віршем «Чоботи».
І знову поетеса готує до друку дві книжки, одна з них – для дітей.
А ще встигає підсобити чоловіку на пасіці, потурбуватися про синів і маленьку онучку. Дивлячись на цю красиву іскристу жінку, розумієш, що саме так і треба жити: віддавати людям той свій дар, яким наділив тебе Господь.
Ніна Штанько-Ткаченко
Стомлені чоботи
Просихають в кутку дуже стомлені
Від роботи старі кирзаки.
Каблуки із роками геть стоптані
І тепер не такі вже прудкі.
Майорять на жердині онучами,
У полон вже здаються вони,
Бо від поту нестерпного змучені
І не хочуть чекати весни.
Не шукали доріг асфальтованих.
Сівачу у підмозі були.
На ріллі та вибоях сформовані,
З хліборобом у полі жили.
Від грязюки навіки скоцюрблені,
Не знайшлося їм чистих стежок.
Полинами дороги покручені,
Надто гіркий життєвий урок.
Нагадаю про ноги – теж стомлені,
Як натерті болять мозолі!
Але все ж таки радістю сповнені,
Бо ходили з добром по землі.
Із книжки «Калини ягода гірка»
|
