Павло Гужовський – жива легенда, учасник Другої світової війни, із першого ж дня збройного конфлікту був на фронті. На жаль, фронтовиків лишається все менше, тому кожен їхній спогад безцінний.
Війна Павла Георгійовича зустріла, як і всіх, на світанку 22 червня 1941-го року. На той час він уже майже рік проходив строкову військову службу в прикордонних військах у місті Білосток, що в західній Білорусії. Перші ж зіткнення із ворогом показали, що армія не готова стримати агресора. Бойова перевага була на боці противника, тому із тяжкими боями армія відступала із білоруських земель.
– Довелося залишити міста Оршу, Могильов, Мінськ, російські Рославль, Малоярославець, – згадує Павло Георгійович, – а вже у жовтні 1941-го нас перекинули до Москви, там брали участь в параді на Червоній площі з нагоди річниці Жовтневої революції. Прямо із параду нас знову відправили на фронт, і знову з тяжкими боями нам довелося відступати. Пішки дійшли аж до Кавказу. Нашу групу зв’язківців направили до П’ятигорська, де саме формувалася десята дивізія прикордонних військ. Я потрапив до 277-го полку, що базувався тоді на станції Хадиженська. Звідти пішки вирушили до міста Туапсе, дісталися селища Гарячий Ключ, тримали оборону станиць Садова і Фанагорійська. Звільняли від загарбників станицю Ключевська, після чого фронтова дорога пролягла на Краснодар.
На одній із переправ сталося неймовірне: зустрівся із рідним братом, якого мобілізували ще на початку 1940-го. На переправі було дуже багато військових, та брата все ж упізнав, по голосу.
Війна для мене закінчилася в 1945 році в Україні, у Чернівцях. Повернувся живим і неушкодженим. Так само пощастило моїм трьом братам, які, хоч із пораненнями, однак повернулися із фронту, – згадує фронтовик.
Хоча бої для Павла Гужовського стихли, однак він вирішив поєднати свою долю із військовою службою. Після війни, закінчивши прикордонне училище, служив у прикордонних військах, яким віддав загалом 27 років. Бойові звитяги Павла Георгійовича оцінені двадцятьма нагородами, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За оборону Кавказу», «За заслуги в охороні державного кордону СРСР», орденом Вітчизняної війни та іншими.
Звільнившись у запас, Павло Гужовський без діла не сидів. Вже через п’ять днів вийшов на цивільну роботу. Працював в Ічнянському райвиконкомі та в «Міжколгоспбуді» начальником кадрового відділу та інженерної служби, заробивши таким чином ще 26 років виробничого стажу.
Гордістю Павла Георгійовича є син та дочка, а тішать серце двоє внуків та троє правнуків.
27 листопада Павло Георгійович відзначив 95-річчя. Щиро вітали довгожителя його рідні. Також поздоровити ветерана із поважною ювілейною датою завітали міський голова Оксана Андріанова та депутат обласної ради Віктор Кияновський. До речі, Віктор Павлович із 1-го листопада цьогоріч започаткував добру традицію вітати всіх ювілярів району, яким виповнилося 90 та більше років, із днем народження.
Андрій Грудницький
Ювіляр (у центрі) з родиною та гостями Віктором Кияновським (крайній справа) і Оксаною Андріановою (друга зліва)
Фото Андрія Грудницького
|
