2014 року родина Дмитра Забуранного зайнялася фермерством: відкрила свиноферму. Господарство назвали «Гужівка-бекон». До того майже п’ять років проживали у Данії, де працювали на тваринницькій фермі.
Дмитро працював у Києві лікарем ветеринарної медицини, головним лікарем ветмедицини в мережі магазинів «Сільпо». Друзі підбили на заробітки у Данію. У 2008 році поїхав сам на півтора року, а потім забрав і дружину з сином. Разом працювали на невеликій молочній фермі.
У Данії немає агрохолдингів, більшість ферм – сімейний бізнес. Там кожні 4-5 кілометрів чиєсь хазяйство, де тримають корів, свиней, кролів, норок чи іншу живність.
За словами Дмитра, держава дбає про розвиток саме фермерських господарств. Зокрема, для хорошої кормової бази на одну корову виділяють гектар землі. Маєш 10 корів – дадуть 10 гектарів, хочеш більше землі – заводь більше худоби. При цьому на фермі працює вся родина власника і кілька найманих працівників.
Але місцеві не дуже хочуть працювати у тваринництві, тож запрошують заробітчан. Приїжджі відразу після прибуття за робочою візою отримують внутрішній паспорт – жовту картку. У пластиковому документі зазначені персональні дані, рік народження, номер медичної страховки, податковий код.
У Данії, до речі, від зарплати спершу вираховують 8% податків, а потім від залишку ще 37%. Частина податку йде у бюджет комуни, аналог сільської чи міської ради.
Проте відсоткова ставка оподаткування може змінюватися. Якщо взяв кредит на будинок, є діти, їздиш на роботу машиною, то відсоток можуть зменшити.
А ще раз у рік, у травні, частину сплачених податків повертають. Для цього родина Забуранних подавала декларацію у комуну. Там дивилися на фінансову спроможність, затримки зі сплати кредитів, кількість дітей, брали до уваги й відстань до роботи – і визначали, скільки сплачено зайвих податків. Навіть поїздку до лікарні власним транспортом комуна частково компенсувала. Хоч родина була й іноземна, але на дитину комуна давала 600 доларів допомоги. Сплачуєш податки – ти повноцінний член комуни і маєш всі гарантії держави незалежно від громадянства.
Та через проблеми зі здоров’ям у грудні 2013 року Дмитро повернувся в Україну. А вже в січні 2014-го активно взявся за розвиток власного фермерського господарства.
«Як я став фермером»
– Коли повернувся, то вже знав, чим буду займатися, – розповідає про власну справу Дмитро. – Багато знайомих працювали в Данії на свинокомплексах і після приїзду відкрили свої свиноферми. Тож вирішив іти протоптаною стежкою. Тим паче годувати свиней на відміну від корів можна винятково покупним кормом. Та й техніки для утримання поросят треба мінімум.
Узяв в оренду напівзруйнований свинокомплекс у Гужівці. Починав із десяти ремонтних свиноматок, які купували у селекційному центрі. За чотири роки наростив поголів’я до п’ятдесяти.
Для приготування кормів використовую вертикальний змішувач та подрібнювач вітчизняного виробництва. Іван Котко наділив маленький шнековий транспортер для пересипання зерна. Іншої механізації, крім трактора, не маю. А взагалі слід віддати належне фермерам Григорію Наталусі, Івану Котку, Аллі Грищенко, які підтримують розвиток мого господарства.
Маю стабільний ринок збуту. Вирощую м’ясний гібрид – майже без сала, що високо цінується м’ясопереробними підприємствами. Свиней віком шість місяців і вагою близько 110 кілограм по 49 грн. за кіло теж забирають м’ясопереробні підприємства. Це оптимальна вага і вік поросяти, при якому тварина не переїдає кормів.
А ще ситуація на ринку змусила займатисяй виробництвом спермодоз. Прилуцьке племпідприємство відмовилося від реалізації насіннєвого матеріалу. Довелося вчитися «доїти» своїх кнурів. Штучне запліднення економічно вигідніше, ніж пряме парування кнуром. Та й люди для власних господарств купують.
Щоправда, поки не можу сказати, наскільки моє фермерство прибуткове. Вкладені кошти й отриманий прибуток ще не рахували, бо постійно є додаткові витрати. Але на хліб та одяг є, а це вже добре. Звичайно, інколи шкодую, що поїхали із Данії. Але розумію, що перспектив залишатися там не було, бо ж із чорноробів вибитися просто не реально. А фізично працювати однаково важко що на себе, що на хазяїна.
Андрій Грудницький
|
