Ганна Захарівна та Олександр Несторович Місіки у листопаді минулого року зустріли коронне весілля. Не кожній парі щастить відсвяткувати 75-річний ювілей подружнього життя. Виростили чотирьох синів, мають п’ятьох онуків і стільки ж правнуків. Тож заслуговують на королівську пошану.
Обоє ольшанці, а познайомилися навесні 1940 року на вечорницях. З першого погляду приглянулися одне одному, як то кажуть, між молодими людьми іскра проскочила. Ганна Захарівна працювала у колгоспній ланці: проривала й сапувала буряки, потім разом з іншими робітниками грузили їх на машини і відправляли на Парафіївський цукровий завод. Каже, важко було, тоді працювали і вдень, і вночі. А коли завагітніла, тяжкої роботи не загадували. Навесні різала картоплю на посадку, а восени – збирала та перебирала помідори, які потім відправляли на залізницю. Пізніше торгувала у сільському продуктовому магазині.
– У селі не було клубу. Але молодь збиралася на досвітки у хаті, де жила дівчина чи парубок. Відпочивали, розважалися, зав’язували стосунки, – згадує молоді роки Ганна Захарівна. – Ми з Несторовичем теж зустрічалися, нам було по 18 років, а через півроку побралися. То був час, коли сонце повертало на зиму, коли городина і хліб були зібрані. Вечори були довгі. Дівчата пряли, вишивали. Я любила співати й танцювати, а Олександр грав на гармошці і теж співав.
За словами Ганни Захарівни, важко жилося його родині. Батько і старший брат Петро загинули, середній брат Зінько пішов у партизани. Олександр з мамою пережили голод, колективізацію. Працював радистом на радіовузлі у колгоспі «Імені Ілліча». Він чоловік – майстровитий, у колгоспі багато роботи переробив: різні пружини до машин, шини клеїв, акумулятори заряджав. Працював до 65 років.
– Любив чоловік меблі виготовляти. На замовлення односельців майстрував різні табуретки, ліжка, кухонні столики, – розповідає про чоловіка Ганна Захарівна. – Було, подивиться у журналах – і змайструє. Плитку клав, вдома обтягнув грубу залізом, щоб не мазати, кухню добудував. Я вже знала, якщо у майстерні співає – значить робота до ладу, а якщо мовчить, то справи кепські. Зі свекрухою 25 років я прожила в одній хаті. Всякого було, вона все сина захищала, а невістка – чужа кістка. Несторович був настирний, хотів, щоб все по його було. Але жили, мирилися, дітей не сиротили. На роботі, бувало, вип’є, йде додому. Такого не було, щоб десь ночував. Та й інших жінок не любив. А роки пролетіли, наче й не жили.
– У сім’ї бувало різне, то бабі не вгодив, то ще щось не так, але ночувати не бігала по хатах. І тепер миримося, треба доживати. Моя Ганнуся красива і тоді була, і зараз хороша, не вередлива, роботи ніякої не цуралася, – похвалив дружину Олександр Несторович.
Поки Місіки були молоді і при здоров’ї, тримали корову, свиней, кролів, різну птицю. Обробляли 42 сотки городу. А коли підросли сини, вони допомагали батькам порати город, доглядати худобу, косити, заготовляти дрова. Сьогодні вони з сім’ями живуть далеко, приїжджають не часто. Олександра вже немає серед живих, Петро – на Харківщині, Василь – на Уралі, Михайло – у Києві. За потребою, лікаря Місікам викликають сусіди Юрченки, а продукти доставляє соціальний працівник Валентина Джулай.
Отак і доживають віку пліч-о-пліч 93-річна Ганна Захарівна та 94-річний Олександр Несторович. Хоча й здоров’я підводить, але Місіків зігрівають теплі, незгасні почуття.
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
Фото автора
|
