Перебираючи сімейний архів, знайшла фото двадцяти шести учасників Другої світової війни з Хаєнок. Серед них – мій батько Григорій Кондрацький. Нині, на жаль, їх немає серед живих. Після війни фронтовики повернулися в рідне село інвалідами з серйозними пораненнями, але непереможеними, з великим бажанням відбудовувати своє село і всю країну.
На території Хаєнківської сільради в трьох населених пунктах – Хаєнках, Воронівці, Кікалах – працювали три окремі колгоспи. Вчорашні воїни взяли на власні плечі відбудову зруйнованого війною господарства. Серед них чоловіки – голови колгоспів і сільської ради, вчителі, зоотехніки, агрономи, і одна жінка – Марія Струк.
Мого батька – Григорія Кондрацького 19-літнім хлопцем у жовтні 1940 року забрали до армії. Служив у 48-ому окремому кулеметному батальйоні телефоністом на кордоні з Польщею.
Коли окупанти перейшли в наступ і почалися бойові дії, його, пораненого, взяли в полон. Батько там пробув, як записано у військовому квитку, з 2 вересня 1941 до 18 квітня 1945 року. Можна тільки уявити біль і муки пораненого в руку і хребет бійця та ще й у неволі.
Нам із сестрою з малих літ батько розказував про три роки і вісім місяців, проведені в концтаборі Освенцім. Їли брукву і ерзац-хліб. Постійно відчували голод і тільки завдяки молодому здоровому організму виживали. Рани весь час відкривалися і мучили батька до 64-річного віку.
Григорій Кондрацький нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Після війни працював комірником у Кікалах, пізніше – очолював колгосп. Після укрупнення колгоспів у один, працював кіномеханіком у сільському клубі.
Зараз у Кікалах мешканців немає. І хтось улітку, в спеку, підпалив хутір.
Діди на цвинтарі лежать,
А душі дивляться з небес.
На щастя, тут нема війни,
Але спалили Кікали…
Чиясь безжалісна рука,
Не боячись того гріха,
Спалила наші Кікали,
Які нам рідними були.
Ніна Кошмар
Хаєнківські ветерани в день 30-річчя звільнення України від німецьких загарбників. Жовтень 1974 року. Крайній зліва – Григорій Кондрацький. Фото з сімейного архіву
Ніна Кошмар з осколком, яким поранило батька, Григорія Кондрацького, та його орденом Вітчизняної війни І-го ступеня
|
