День Героїв українці всього світу відзначають з 1941 року, коли ІІ Великий Збір ОУН постановив щороку вшановувати тих, хто присвятив своє життя служінню українській нації і до останнього подиху боронив Україну.
Саме 23 травня 1938 року агентом КДБ у Роттердамі був убитий Євген Коновалець, полковник Українських Січових Стрільців, засновник Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів. Також у травні пішли з життя ще два кращі сини України ХХ століття: Микола Міхновський (автор книги «Самостійна Україна», засновник партії УНП та самостійницького руху) і Симон Петлюра (військовий міністр УНР, пізніше голова Директорії УНР, убитий у Парижі в 1926 році агентом НКВС).
У цей день вшановують усіх вояків, борців за волю України, передовсім лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської держави, опришків, українських січових стрільців, воїнів армії УНР, діячів ОУН, бійців УПА, а також Героїв Небесної Сотні та воїнів, загиблих в АТО. До здобуття незалежності свято відзначалося підпільно, з 1992 року поширилося по всій Україні, а в травні 2015 року Верховна Рада та Президент України на законодавчому рівні визнали заслуги всіх борців за незалежність і всупереч кремлівській пропаганді справжніх героїв України назвали героями.
Російська імперія, а потім і її правонаступниця - більшовицька держава СРСР - робили все, щоб стерти генетичну та історичну пам’ять українців, щоб ми не знали і не мали своїх талантів, героїчних постатей. Розумних людей, інтелігенцію винищували під час голодоморів, російсько-українських війн, під час сталінських репресій і «розстріляного відродження».
Але чим більше нині «путіністи» кричать, що ми один народ – тим чіткіше українці усвідомлюють велику відмінність у ментальності, традиціях, культурі й історії українців і росіян. Росія з позиції сили і масового озброєння намагається довести свою вищість над сусідніми народами і прагне панувати над іншими націями та насаджувати своє бачення світу.
Тож нині триває боротьба за незалежність і соборність України проти рашизму і російської окупації Криму та частини Донеччини. У цій боротьбі загинули двоє героїчних воїнів-ічнянців Володимир Моісеєнко з Іржавця та Станіслав Кривонос з Івангорода.
Вони були різними, розповідають побратими з 1-ї танкової бригади Сергій Петраускас, Віктор Крикуха, Іван Данильчук, котрі разом і проходили перепідготовку, і служили під Миргородом.
Володя – активний, непосидючий, працьовитий, готовий завжди прийти на допомогу. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Луганська: біля села Шишкового автомобіль підірвався на фугасній міні, здетонували боєзапаси, що перевозили.
Славик – спокійний, врівноважений, відповідальний. Коли жоден командир не погодився їхати в Донецький аеропорт, сержант Станіслав Кривонос узяв на себе командування танком і повів екіпаж під Піски. Дві доби захисники боролися там проти банд російських найманців. 4 жовтня Станіслав зі своїм екіпажем героїчно загинув під час прямого танкового бою з терористами. Він міг би не поїхати, як інші, побоятися чи відмовитись, але хто б тоді захистив наш дім від ворожих танків? В Євангелії написано: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх».
23 травня – це тепер і їхній день. Обидва воїни за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Указом Президента посмертно нагороджені орденом «За мужність» III ступеня: Володимир Моісеєнко – 8 вересня 2014 року, Станіслав Кривонос – 15 травня 2015 року.
Звертаюся до всіх працюючих жителів Ічнянського району з ініціативою зібрати кошти та встановити меморіальні дошки на честь загиблих земляків у тих навчальних закладах, де навчались Станіслав (Івангородська ЗОШ І-ІІІ ст.) та Володимир (Ічнянський професійний аграрний ліцей №37). Прошу також відгукнутися місцевих дизайнерів або майстрів, які допоможуть у виготовленні ескізів чи самих пам’ятних знаків (телефон для зворотного зв’язку – 0679033140).
Олеся Реута, голова громадської організації «Нескорені»
|
