Міністерство оборони посилило безпеку військових арсеналів. У Дружбу теж прибуло підкріплення. Серед особового складу і 46-річний майор Геннадій Кулаковський, три місяці тому прикомандирований з Новомосковського полігону Дніпропетровщини. Начальник штабу навчального батальйону вчить солдат бойового злагодження.
– Геннадію, розкажіть як стали військовим?
– Народився у місті Куп’янську, на Харківщині. Навчався в Ростовському військовому училищі. потім перевівся до Харківського, який закінчив у 1994 році. Десять років служив у авіації техніком регламенту засобів зв’язку літаків, після скорочення – п’ять років інспектором техногенної безпеки МНС. У 2009 році вийшов на пенсію. 2014-го мене мобілізували до лав ЗСУ, служив у військкоматі. Через рік звільнився, але знову підписав контракт. Був призваний до Новомосковського полігону начальником штабу навчального батальйону.Маю дружину і двох дітей: сину дванадцять, донці 25 років. Дружина працює в сільськогосподарському підприємстві. Батьки пенсіонери, живуть у селі на Харківщині.
Займаюся гирьовим спортом. Гирю з собою й сюди привіз, щоб не втрачати фізичної форми.
– Ви були в зоні бойових дій. Як там проходить звичайний день бійців?
– Минулого року у зоні АТО був три з половиною місяці. У складі оперативно-тактичного угрупування «Донецьк» виїжджав на зводні опорні пункти 54-ї механізованої бригади 95-го окремого штурмового батальйону. Знаходився з ними на позиціях. Виконував завдання щодо проведення заходів бойової підготовки, а також обладнання ротних та взводних опорних пунктів. Чергували тиждень-два, потім ротація. Постійно там перебувати складно – це велика емоційна напруга. В атаку не ходив, але знаходився на лінії оборони. День бійців починається з обстрілів. Хлопці у постійній напрузі, завжди насторожі, дослухаються до будь-якого шарудіння. Спостерігають за котами, собаками, які відчувають небезпеку. Тварини реагують на обстрілиі у вояків є трішки часу, щоб сховатися в укриття. Вони облаштовуються, створюють для себе елементарні побутові умови. Але їм важко пережити бойові психічні травми. Більшість воїнів переживають стрес, коли повертається до мирного життя. Адже війна продовжує жити в їхній свідомості. Хтось долає це, хтось – ні.. Позбутися спогадів про війну не так просто. Якщо вони рік перебувають на передовій, то повернувшись додому їм ще рік-два треба звикати до тиші, щоб не падати на землю, коли через люк проїде машина або щось гримне. Буває так, що боєць не може спати вночі. Тому хлопці потребують реабілітації і розуміння рідних.
– Чи змінилося за три роки конфлікту на Донбасі ставлення місцевого населення до українських військових?
– Вони по-різному ставляться до нас. Одні мають проукраїнській настрій, інші – навпаки, коли вони знають, що їхні чоловіки стоять з того боку і воюють проти нас. Противник, здійснюючи збройні провокації, постійно блокує спроби повернути нормальне життя в ці населені пункти. Там активно працює російська пропаганда через телебачення, де постійно принижується роль України. Наші хлопці дивляться телевізор, а там на всіх телеканалах «сепари». Українського нічого немає. Думаю, що повернути Україну в ті міста й села можна не лише силою зброї, а й щирістю та добрими справами. Для цього наші військові розміновують територію, відновлюють зруйновану інфраструктуру, надають допомогу місцевому населенню.
– Чи можна робити якісь прогнози, як довго триватиме конфлікт на Донбасі?
– Коли будуть отримані гарантії про невтручання російських військ у випадку входження Збройних сил України на окуповану частину Донбасу, АТО скінчиться за кілька тижнів.
– Чого не вистачає українській армії?
– У нас застаріла техніка, деяка ще радянських часів. Нам треба рухатися до того, щоб більше воювати технікою, а не людьми. Сучасне оновлення в основному отримують десантники. Надіємося, що найближчим часом наше військо поповниться боєприпасами власного виробництва, потужнішими за російські. Радує й те, що наступного року на оборону і безпеку держави передбачено понад 165 мільярдів гривень, що майже на 29 мільярдів більше цьогорічного.
– Військове керівництво заявляє, що наша армія поступово переходить на стандарти НАТО. У чому вони полягають?
– Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 року забезпечити повну сумісність своїх Збройних сил із силами країн-членів НАТО. Тож наша держава має бути незалежною, мати сильну армію, якісне озброєння, відповідальний та досвідчений генералітет. Також необхідна співпраця з партнерами по Альянсу.
– Нещодавно Міноборони дозволило українським військовим носити вуса й бороду. Як ставитеся до цього, чи дозволите й собі такий чоловічий «аксесуар»?
– Дозволено не голитися під час бойових і навчально-бойових завдань, тобто на полігоні. У бою не завжди є умови для цього. Наказ діє лише за умови дотримання вимог гігієни. Зокрема, вуса і борода не повинні заважати використанню засобів індивідуального захисту і носінню спорядження. Я голюся завжди і не планую ростити бороду чи вуса, щоб змінювати свою зовнішність.
– Щось змінилося у вашому світогляді за період до війни і тепер?
– Ні, просто деякі плани відклалися. Я так само розумію, що ми, військові, маємо бути готовими померти за свою сім’ю, свою державу. Я не бажаю своїм дітям, як й іншим, побачити війну. Тому я на сторожі мирного життя. Вірю, що наша Україна є і буде українською. А в переддень Нового року бажаю усім читачам «Трудової слави» миру і добра.
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
Фото автора
|
