Катерині Гусак із Сваричівки – 94 роки. А додає їй сили праця та бажання побачити свою молодшу сестру, якій вже 88. Обіцяла приїхати з Миколаївщини на сторіччя.
– Ми не зустрічалися понад два десятиліття. Тож треба жити… – говорить Катерина Миколаївна.
Катерина Гусак 42 роки працювала вчителькою. Діти додавали їй сил та наснаги. А професію обрала за покликанням.
– Я любила своїх учнів, а вони – мене. Хоч і по всьому світу живуть, не забувають про мене й зараз. Пам’ятають, вітають зі святами. Більшість із них на пенсії, а декого вже й немає, – розповідає Катерина Миколаївна.
На обійсті у колишньої вчительки – її улюблені квіти – майори. Вона сама їх щороку насіває. У свої поважні роки весь час у русі. Так до цього віку й дожила. А зморшки на обличчі аж ніяк не видають років, а навпаки свідчать про неабиякі мудрість і досвід позитивної та відкритої жінки.
Народилась у Крупичполі у багатодітній родині. Хоча й були тоді важкі часи, але отримала належну освіту: після семирічки вступила до Новгород-Сіверської педагогічної школи. Там і застала війна. Студентів забирали воювати, а потім і вчителів. Педагогічних кадрів не вистачало, тож третьокурсників достроково почали розподіляти у школи.
….17 -річну Катерину направили вчителем початкових класів й у Дмитрівський район. Вона встигала навчати дітей і закінчувати заочно педагогічну школу. Пізніше повернулася на Ічнянщину, працювала в школі у Новому Подолі.
– Щоб не повезли на примусові роботи до Німеччини, там і вийшла заміж. Навіть не роздумувала! Тоді вирішила: краще заміж, аніж на чужину, – зітхає Катерина Миколаївна.
Чоловіка мобілізували на фронт, звідки повернувся хворий і контужений. Згодом народилися донька і син. Тримали господарство, яке порала сама, турбувалася про дітей. А через двадцять років подружнього життя залишилася вдовою.
– Вдруге вийшла заміж теж через двадцять років. Зустріла гарного чоловіка зі Сваричівки, до нього й переїхала. З ним прожила у злагоді двадцять сім років. І цього пережила. Восьмий рік вже його немає, а я живу! – говорить Катерина Гусак. Проте самотньою вона себе не відчуває, адже у неї – п’ять онуків та шість правнуків.
– Щоб бути постійно на зв’язкуіз мамою, діти подарували телефон, а правнук Віталик навчив ним користуватися. Тепер Катерина Миколаївна мобільна.
– У мене є подруга Ольга Дмитрівна Дядюн. Їй дев’яносто один рік скоро буде. Вона неподалік живе, та погано ходить. Тож не бачимося з нею, але кожен вечір одна одній телефонуємо. Розказуємо про своє здоров’я, що нового. Побажали «на добраніч» – і лягаємо відпочивати, – говорить довгожителька.
Зараз про неї піклуються її рідні. Донька Валентина мешкає з родиною у Сваричівці. Вони допомагають у всьому своїй бабусі, Приїжджає щороку й син, який живе у Росії.
Катерина Миколаївна не сидить без діла:і їсти зварить, і грубу затопить, ще й городину полола. Тож так тримати, бо столітній ювілей – вже не за горами і дай, Боже, його відсвяткувати у колі найрідніших при здоров’ї та в радості!
Світлана Цюпка
Фото автора
|
