Нещодавно побачила світ поетична збірка нашого земляка з Буд Валентина Стельмаха. До невеликої за обсягом книжки увійшли поезії, написані протягом довгих років наполегливих роздумів і творчості. «Наодинці зі світом» – глибоке філософське узагальнення міркувань про життя, про призначення людини на Землі й про власну поетичну місію.
У поетичному зібранні Валентин Стельмах розкриває перед читачем глибину свого поетичного світу, де поряд стають розум, порядність і совість, а людська душа наполегливо шукає опори і знаходить її у вірі, надії й любові до ближнього. Митець не поспішає оприлюднювати виболені рядки, власне сумління змушує його замислюватися: чи потрібна його творчість людям? А ще Валентин Стельмах не спекулює поняттям «патріотизм», «любов до Батьківщини», але намагається услугувати їй мужньо і невтомно. Він хоче бути потрібним Вітчизні й народу високою напругою свого літературного таланту, вдумливим словом, терплячим очікуванням прогресу й войовничим ставленням до недоліків, які тьмарять існування людства.
Тривожна й зболена душа поета, як струна, відгукується на поглиблення духовних суперечностей у суспільстві, на моральну деградацію окремих індивідуумів, змушує по-новому осмислювати основи прогресу, який нівелюється без відродження людської духовності.
Собі нам в душу треба зазирнути,
Чиї сліди в ній викарбував час? –
Щоб пiд брехнею знову не зігнутись,
Щоб правди сутність окриляла нас!
У генетичній пам’яті українського народу зберігається святість колиски й перших дитячих стежок, святість рідного джерела й білої хати, що на ментальному рівні уособлює любов до Вітчизни. Поетові болить ставлення сучасників до українського села, в якому все більше стає покинутих напризволяще хат, зарослих бур’янами городів.
Коли владцi обов’язком не скутi,
Байдужiсть i нахабство сiють зло –
Тодi мораль i совiсть на розпуттi,
І завжди першим потерпа село...
Село – колиску – знищує затято
Орда космополiтiв i тупих
І, замiсть розвитку, йому навiє свято,
То свято феєрверку для слiпих.
Валентин Стельмах стверджує: так, людину створив Бог. І Бог заклав у людську душу бажання йти вперед, незважаючи на труднощі й перепони, жертвуючи життям заради інших. Адже життя – то й же самий бій. Бій з лінощами й боягузтвом, жадібністю й ницістю… Саме тоді людина може називатися людиною. Валентин Стельмах це чітко усвідомлює…
Брехати можна, жирувати
І тiшити себе нулем.
Якщо нiчого ти не вартий,
То що ж тобi Господь пошле?
Душу поета-борця за духовність сколихнув Майдан-2014. З’явилися Хроніки Майдану, які окремим розділом увійшли до збірки.
Пливе по Тисі кача, вголос тужить, –
Від горя качі і пече, й болить! –
Кому тепер Майдан наш ревно служить, –
Хіба отим, про кого й згадка злить?
Нам розуму б не втратити до часу,
Коли від болю мудрість проросте,
Коли від горя зорі в небі гаснуть,
Є крок до рабства – рішення просте.
Прикований до власної самотньої хатини віком, хворобами й безвихіддю, Валентин Пантелійович напружено стежить за подіями в світі й у власній державі, шле за допомогою sms-повідомлень поради молодим, які мають врятувати світ і себе в ньому, почувається потрібним, коли його палкі слова біжучим рядком з’являються на екрані 112 каналу телебачення:
Слова, що трагізмом наповнені,
Кредо своїм зробіть:
Битва народжує воїнів,
Тиша – катів і рабів…
Валентин Стельмах знайшов у собі мужність стати наодинці зі світом задля того, щоб розкрити свою душу, зранену життям, але не позбавлену любові до людей, доброти й кришталево чистої совісті.
Книжка вийшла у світ завдяки спонсорській підтримці голови правління ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», депутата обласної ради Віктора Кияновського, який навіть відвіз її в Буди, додому до автора.
Тетяна Чумак
|
