1969 року «Трудова слава» опублікувала замітку про те, що вчитель Хаєнківської восьмирічки Олександр Прокопенко отримав радісну звістку: за успішну висадку десанту під Керчю 43-го року його нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, який він отримав через 26 років.
Після закінчення педагогічного вишу, у жовтні 1940 року, наш земляк потрапив на Чорноморський флот. У школі зв’язку освоїв професію радиста, далі – служба на катері «СКА-102». Такі судна, або, як їх називали, «морські мисливці», займалися пошуком, слідкуванням і знищенням підводних човнів у ближній морській та прибережній зонах, несли сторожову службу, охороняли транспортні судна і кораблі, встановлювали міни разом із торпедними катерами. Екіпаж їх налічував до 26 матросів.
До початку 1942 року Чорноморський флот базувався у Севастополі та Балаклаві. Перший бій, у якому Олександр Прокопенко брав участь, стався під час висадки десанту в Євпаторії. Це була невдала операція, бо хоч воїни й змогли швидко відбити місто у німців, та втримати його протягом двох днів не вдалося. І лише окремі групи дійшли через лінію фронту до Севастополя. Всього повернулись 18 десантників.
Катер, на якому служив Олександр Прокопенко, часто ходив у дозор і шукав німецькі підводні човни, щоб не допустити їх заходження у бухти й торпедувати по кораблях союзників, які привозили зброю, продукти та спорядження, необхідне для оборони. Але Севастополь здався. Важко стало доставляти підкріплення як живою силою, так і боєприпасами з Кавказу. Один із ворожих літаків скинув бомбу, яка упала біля катера, де перебував Олександр Прокопенко, і пробила носову частину. Довелося добре попотіти й нашому земляку, викачуючи воду і ремонтуючи пробоїну, щоб не потонути. Остаточний ремонт змогли зробити лише на Кавказі.
Під час евакуації поранених із Севастополя канонерський човен, вивантаживши пальне, рушив до грузинських берегів. Його супроводжували чотири «морські мисливці» на відстані 300-400 метрів, щоб було видно море. А як стемніло, то важко було орієнтуватись на місцевості. І тут на очах Олександра Прокопенка розігралась трагедія: німецький підводний човен, що десь причаївся, випустив торпеду – і канонерка розвалилася навпіл. Багато поранених та членів екіпажу потонуло, близько 60 матросів змогли врятуватися.
Олександру Юхимовичу довелося воювати з німцями й на Кавказі у Геленджику та Новоросійську. Матроси з катерів часто ходили у захоплений ворогами Крим. Причаливши вночі до берега, висаджували на сушу невеличкий десант, який заглиблювався на 10-15 кілометрів від суші. Потім із нічного полювання приводили офіцерів та полковників для отримання необхідних військових даних.
Олександр Прокопенко із командою «морського мисливця» під час війни зробили більше тисячі рейдів: охороняли кораблі, несли дозор, брали участь у десантних операціях. Цю команду для виконання бойових завдань неодноразово висаджували десанти поблизу Новоросійська на плацдармі «Мала земля».
Під час однієї нічної висадки десанту німецький підводний човен, якого не помітили, торпедував тральщик, і він почав тонути. Від вибуху ударна хвиля трусонула «морського мисливця», що стояв поряд, і чорноморців знесло у море. Олександр Прокопенко опинився, як йому здалося, за триста метрів від катера у холодній воді. Він скинув верхній одяг, щоб не заважав плисти. Катер був зіпсований. Ледве допливши до берега, Олександр Юхимович ухопився за трос і з останніх сил крикнув: «Замерз». На щастя, його почули. Так наш земляк врятувався від холодної смерті.
За час війни на Чорному морі Олександр Прокопенко побачив різні трагедії, але дуже важко переживав втрату людей, які гинули щохвилини у нього на очах. Та й сам він не раз перебував на межі смерті: був двічі контужений і поранений, внаслідок чого втратив ногу. Але це було згодом…
У листопаді 1943 року командири катерів отримали наказ про звільнення Камиш-Бурун (так звана Керченська операція) від німців. І матроси пішли в нерівний бій, бо, як виявилося, ворожих катерів було набагато більше.
У нагородному листі Олександра Прокопенка зазначено: «…Беручи участь у десантній Керченській операції в ніч з 10 на 11 листопада, вони зустрілися з восьми торпедними катерами і двома баржами противника. О. Ю. Прокопенко, будучи установником, безперервно вів вогонь зі своєї зброї. У результаті чого катер «СКА-102» потопив десантну баржу і пошкодив торпедний катер ворога. Коли було поранено командира відділення радистів, О. Ю. Прокопенко під безперервним вогнем ворожих катерів заступив на радіовахту. Важко поранений він забезпечував безперервний зв'язок. О. Ю. Прокопенко удостоєний урядової нагороди – Ордена Вітчизняної війни 2-го ступеня».
Після цієї операції наш земляк лікувався у госпіталі в Сочі. Можливо, через це нагорода не потрапила до Олександра Юхимовича відразу, а знайшла його через 26 років у Хаєнках. Повернувся він до рідного села у вересні 1944 року інвалідом першої групи.
Микола Смілик
|
