|
|
Головна » 2016 » Лютий » 19 » Почесний ічнянець, який переграв Сталіна
15:56 Почесний ічнянець, який переграв Сталіна |
29 січня цього року в Дніпропетровську громадські активісти знесли пам’ятник «всеукраїнському старості» Григорію Петровському. Це не просто знищення одного із символів комунізму радянського штибу, а завершення важливого етапу своєрідного протистояння двох світоглядних концепцій українства, що схрестилися у 20-х роках минулого століття і ще продовжують змагатися за душі українців – ідеології національного запроданства, якій служив Григорій Петровський (адже саме він обіймав посаду голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету в переломний період, включно з жахливими голодоморами і концтаборами, – з 1920 по 1938 рр.), і віри в українську державність навіть в умовах комуністичного ладу, нав’язаного імперською Росією – як вірили в самостійну Україну боротьбисти на чолі з Василем Елланом-Блакитним.
Для найстаршого покоління українців Василь Еллан (Еллан-Блакитний, Елланський) – революціонер, якому пасувала роль лідера нації. Але його життя обірвалося так рано… Середнє покоління українців знає Василя Михайловича як одного з трьох витязів новітньої української поезії. До речі, всі троє – уродженці Чернігівщини: поруч з Елланом називали також Павла Тичину з Новобасанщини та ічнянця Василя Чумака. Але більшість молодих наших сучасників зараз навіть не знає, хто це – Еллан Блакитний, бо його було віднесено сталіністами до «націоналістів» і «ворогів народу». Тим паче, мало хто знає, що Еллан був почесним жителем нашого міста і приїздив сюди до близьких своїх родичів Елланських.
Важлива деталь: голова Іченської сільради Іченського району Ніжинської округи Т.Дорошенко підписав відповідне рішення і запросив Василя Еллана для вручення свідоцтва почесного громадянина Ічні влітку 1924 року – через рік після того, як провалився сталінський план приборкання самостійницьких настроїв народів колишньої Російської імперії, а лінія боротьбистів-елланівців перемогла: Україна зберегла хоч і формальне, але державне існування у складі неприродного утворення – СРСР. Лишався шанс на здобуття державної самостійності майбутніми поколіннями.
Василь Елланський і його соратник Василь Чумак входили до Української комуністичної партії (боротьбистів), що існувала у 1918–1920 рр. Василь Еллан-Блакитний та інші лідери партії боротьбистів небезпідставно вірили в перемогу української ідеї, адже в ті роки українців на території колишньої Російської імперії було більше, ніж росіян, а українська мова за кількістю носіїв переважала російську.
Через рік після створення в Ічню запрошували не просто свого почесного громадянина, а одного з поводирів радянської України, який розпочинає українізацію всіх сфер життя, говорить про соціалізацію землі, про потребу в окремій Українській червоній армії. Боротьбисти заявляли тоді навіть про необхідність створення всесвітньої федерації радянських республік, щоб вона могла протидіяти відновленню Російської імперії за сталінським сценарієм. У політичних «верхах», передусім у московських, розуміли, що створення союзної держави, як того хотіли українські лідери, а не Російської федерації – це один із способів «замирення» України, присипання її бунтарського духу.
Еллана не стало через рік після отримання звання почесного громадина Ічні. Підвело серце. Відразу ж після смерті Василя Еллана було оголошено «буржуазним націоналістом» і «бандитом». Як «ворога народу», посмертно засуджено до страти.
Цим, певне, пояснюється стирання пам’яті про Елланських і в Ічні. Лише окремі наші земляки знають, що у нашому місті колись була навіть вулиця Елланських – відрізок теперішньої вулиці Свято-Преображенської від автостанції до перетину з вулицею Вокзальною. Зберігся навіть будинок дворянської родини Елланських – поряд з подвір’ям 1-ї (колишньої 5-ї) школи. Це тут мешкала тітка Василя, яку він провідував у дитинстві, – Олександра Елланська.
Після більшовицької революції 1917-го вихідці з родини Елланських як люди освічені працювали здебільшого вчителями. Долю декого з них дослідив у архівах краєзнавець Микола Терещенко. Приміром, Антоніна Елланська на поч. 1920-х рр. вчителювала у Більмачівській 5-класній школі. Заможний іченець Петро Елланський майже чверть століття працював учителем, але в 20-х рр. минулого століття все одно підпав під т. зв. «розкуркулення» – у нього відібрали дім. А ще більшої наруги зазнав його син Василь Елланський (1881 року народження), котрий вчителювати почав ще 1898 року, працював, зокрема, на Харківщині, а 1927 року, повернувшись на батьківщину, завідував навчально-ремісничою майстерною в Ічні. Кілька років Василь Петрович безрезультатно намагався повернути націоналізований будинок батька. Ще збереглася в ічнянців пам'ять про Геннадія Елланського (1904 року народження), який у кінці 20-х працював викладачем і завідував господарством Іченської сільськогосподарської профшколи.
Із цитати з письменниці Оксани Забужко: «Станом на 1934 рік Україна була повністю «зачищена» від основних своїх «незалежницьких» сил – політичних та культурних еліт і «вільного фермерства» (селянства). Столицю можна було переносити в доти ворожий («петлюрівський») Київ. І ось тоді в «розжалуваному» зі столичного статусу Харкові відбулася ще одна, менш відома, але не менш символічно-знакова подія – вночі, тайкома, «невідомі» скинули пам'ятник Василеві Еллану (не простив Сталін небіжчику свого програшу в 1923-му!)».
У «війні пам’ятників», «всеукраїнському старості» також не вдалося переграти лідера боротьбистів, почесного громадянина Ічні Василя Елланського, бо імена українських державників, попри їхні різні політичні орієнтації, повертаються із забуття.
Віталій ШЕВЧЕНКО
(Історико-краєзнавче товариство «Ічнянщина»)
Василь Еллан-Блакитний.
Будинок Елланських на вул. Свято-Преображенській, в якому майбутній поет і державний діяч зупинявся під час під час відвідин Ічні. Фото 2011 р.
|
|
Переглядів: 619 |
Додав: lora
| Рейтинг: 5.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|
