Майже місяць Ічнянський міський голова Олександр Рутченко, якому за тиждень виповниться 51 рік, служить у війську. Перед Великоднем прибув у відпустку.
– Олександре Анатолійовичу, кажуть, що ви втекли до армії від «мерівських» проблем або відпочиваєте в Туреччині…
– Я був би радий, якби всі так «тікали» до війська. Усім бажаючим рекомендую. Тут «усе включено», хоча це не курорт. Люди дивуються, що я недавно пішов, а вже вдома. Армія – це не тюрма. Це нормально, що на Великдень відпустили додому.
– Хто нині виконує обов’язки мера?
– Повернувшись до рідного міста через три тижні, я був приємно вражений, як Ічня прибралася до свят. Дякую за це всім землякам. Я не кинув місто напризволяще, воно живе звичним розпорядком. Залишився заступник, все робиться. Обов’язки міського голови покладені на секретаря Віру Кривенко.
До речі, міська рада посіла перше місце в щорічному обласному конкурсі серед кращих територіальних громад Чернігівщини. 120 тисяч гривень, які за підсумками конкурсу мають надійти до місцевого бюджету, підуть на будівництво сучасного платного туалету з водою, опаленням, щоб раз і назавжди зняти цю проблему для міста. За кінотеатром готується майданчик для будівництва. Старий туалет за Воскресінською церквою знесемо.
– Як рідні сприйняли ваше рішення піти в армію?
– Дуже вдячний дружині, яка знала про мої наміри та всіляко підтримувала. Вона розуміє, що вчинити по-іншому я не міг. Тільки з нею радився, навіть мамі не казав, щоб не нервувала.
– Де служите? Як проходить служба?
– Я заступник комвзводу в Чернігівському прикордонному загоні, який охороняє російський і білоруський кордони. Навчання проходять в обласному центрі. Частина службовців – на заставах. Для ротації на схід формується спецзагін.
Серед мобілізованих 10-15 відсотків добровольців і тих, які свідомо познімали «броню». Є хлопці по 20-30 років, в основному – чоловіки до сорока.
Поки що триває період навчання і «притирання» характерів. Люди вирвані зі звичного середовища, відчувають певний дискомфорт. Доводиться відвикати від цивільного життя, втягуватися в інший режим: підйом, зарядка, сніданок, теоретичні заняття за спеціальностями. Це не 18-річні хлопці, як пластилін, це сформовані особистості, які вже склалися, а деякі й «розклалися», стали залежні від алкоголю. Багато таких, що п’ють. Якщо він тут ненадійний, то що ж буде там? 70% втрат на війні – через пияцтво. Крім п’яниць, страждають інші, які їх рятують.
Мобілізовані мають різний рівень військової підготовки: хтось недавно повернувся зі строкової служби, але ні разу не стрельнув зі зброї, хтось давно служив і дещо призабув, а дехто й зовсім у армії не був. Тож навчання потрібне всім. Я демобілізувався 31 рік тому.
– Як вас годують, забезпечують одягом?
– Відмінно. Одягнені, взуті, нагодовані. Мені важко не вгодити, я всім задоволений.
– А дідівщина є?
– Хто рано спати лягає, той і дід (жартує). 90% мобілізованих – нормальні люди з твердими переконаннями, знають, для чого тут знаходяться. Їх могли й не призивати, а вони захищають Україну і свої сім'ї. Хлопці хороші, розумні. Користуюся принципом: «З ворога зроби друга, а з друга – брата».
– На який термін відпустка?
– На 10 днів. Але може бути перервана за необхідності. Після – поїдемо на полігон у Десну вчитися працювати з технікою, стріляти, тренуватися. Треба вміти користуватися різними видами зброї. І це добре, що ненавчених не кидають у бій.
– Зброю вам видали?
– Поки що ні. Видадуть усе разом: каску, бронежилет, зброю. Є вже зелений берет прикордонника.
– Як довго налаштовані служити?
– Рік. Хоча всією душею і серцем хочу, щоб війна закінчилася раніше. Кожна людина, як маленька електростанція, виробляє енергію. Можливо, саме моєї енергії для перемоги там і не вистачає.
Наталія Черненко
Фото автора
|
