За мирне небо над Україною воюютьне лише чоловіки, а й представниці прекрасної статі. Вони покинули свої сім’ї, роботу, друзів і вирушили на буремний схід. На передову – у самісіньке пекло війни. Серед них – наша землячка 34-річна Діана Мазур.
Невидимим батальйоном називають жінок-вояків, які пліч-о-пліч з чоловікамиборонять наш край від ворога, проте за штабними документами вони як не прачки, то кухарки. Навіть фотографами жінки на передовій не можуть бути. І з цим ведуть боротьбу жінки-громадські активісти. Щоб прирівняти у правах сильну і «слабку» статі.
З дитинства дівчина мріяла бути військовим, але на строкову службу набирали лише хлопців. Тому обрала мирну професію. Після школи вступила у столичну гуманітарну академію, яку закінчила з відзнакою. Залишилася жити у Києві, й викладала у цьому виші.
Її мама Ніна Щербина завжди хотіла, щоб донька обрала шлях вчителя, як і сама.
Кардинально змінила уклад родини Мазур війна на ході. Спочатку добровольцем пішов воювати чоловік Віталій. Захищав Авдіївку, Іловайськ. Планував після демобілізації знову повернутися до побратимів, але цього разу вже із дружиною. Та на схід поїхала сама Діана. Чим вже вона змогла переконати чоловіка? Адже вдома, в Києві, залишалася п’ятирічна Марта. А в Ічні, на малій батьківщині, її чекає мама.
Не змогла змиритися з доньчиним рішенням мама. Вмовляла її та все марно.
Діана на фронт поїхала у 2015 році під час шостої хвилі мобілізації. Відтоді й почалася її військова кар’єра. Спочатку добровольцем, потім підписала контракт. Після навчання на курсах в академії Сухопутних військ, які з відзнакою закінчила навесні, отримала звання молодшого лейтенанта.Зараз служить у 12-ому батальйоні 72-ої окремої механізованої бригади.
Коли від’їжджала , пообіцяла мамі часто телефонувати. Почувши рідний голос мама трішки заспокоюється. Та все ж тривога за доньку у Ніни Андріївни не зникає ніколи.
–У телефон чую – стріляють, – говорить Ніна Щербина. – Та Діана каже, що це не в них, і кладе трубку. Яке там «не в них»! Я ж розумію, що вона не признається.
Дуже сумує маленька Марта. Але дитині і тато, й бабуся, яка часто їх навідує, розказують, що її мама – герой, захищає Батьківщину і скоро повернеться. Сама Діана до родини приїжджає за найменшої нагоди. Ось і недавно була у відрядженні в Києві, тож бачилися. Буває, що й вони на вихідні їдутьдо неї.
У 2015-му році наша землячка взяла участь у фотопроекті «Невидимий батальйон». У календарі 2016-го року поряд з іншими українськими героїнями – дівчатами-військовими є й фото Діани. Цей календар, як і медалі та грамоти, якими відзначена Діана Мазур, трепетно береже Ніна Андріївна. І як кожна мама мріє швидше дочекатися дитини з війни.
Світлана Цюпка
|
