Нещодавно дві дівчинки із Чернігівського державного закладу були влаштовані в прийомну сім‘ю на Ічнянщину. Діти чекали з нетерпінням на прийомну маму, адже власна залишила їх в лікарні і більше не з‘являлася. Є люди ( і не лише в Україні), котрі дають дитині життя, але не готові про неї турбуватися в силу різних причин, серед яких головні це безвідповідальність, байдужість та соціальні хвороби.
Звичайно, взяти чужу дитину на виховання в свою сім‘ю в нинішніх умовах – громадянський подвиг. Але є люди, які вірять в добро, любов, є милосердними і людяними та роблять такі достойні поваги вчинки.
У нашому районі функціонує 7 прийомних сімей, де виховується 10 прийомних дітей, котрі ніколи б не зазнали щасливого дитинства, турботи і ласки, якби не прийомні батьки. Потрібно бачити очі цих малих, які світяться радістю, у них є плани на ближнє і дальнє своє майбутнє, вони вірять в себе, бо їх виховують як своїх власних.
Нині в дитячих соціальних закладах є дівчатка і хлопчики з нашого краю. Трохи побувши в притулку, вони усвідомлюють, що можна жити інакше, ніж у рідних батьків, котрі від них відмовились – спати на чистих простирадлах, їсти тричі на день, а не раз в три дні, мати необхідний одяг, цікаві заняття. Вони хочуть в сім‘ю, тільки на жаль, не в свою, де напіврозвалений будинок і нетверезі батьки, а в справжню – з хоча б мінімальною опікою і увагою. У Америці і Європі вже давно немає інтернат них закладів, там дітей відразу влаштовують в тимчасові прийомні сім‘ї, потім до опікуна чи в постійну прийомну сім‘ю. Нам до такого стану речей ще далеко, адже свідомих громадян, готових взяти на себе чужу відповідальність, не так і багато. Але історично, до встановлення радянської влади, в Україні не було інтернатів, про сиріт турбувалася громада. Нині вимоги до кандидатів в прийомні батьки дещо пом‘якшені (зменшені вимоги по житловій площі і заробітним платам), тому хотілось би, щоб наші ічнянські діти залишались на маленькій Батьківщині і щоб добрі люди взяли їх до себе на виховання.
Не всі прийомні сім‘ї погоджуються, щоб про них розповідали. Але я не можу не згадати сім‘ю Бабіцьких з Бурімки, де виховується 5 дітей (двоє з яких прийомні, але вони настільки адаптовані, що здаються більш домашніми, ніж власні діти). Ця сім‘я чекає на повернення і молиться за тата Олега, який пішов минулого літа добровольцем захищати Україну від російських окупантів. Сам Олег Борисович уродженець м.Горлівки, йому більше за інших болить російська окупація рідної Донеччини.
Окремої розповіді також заслуговує сім‘я Заїк із Дорогінки, де батьки дуже пишаються своєю малечею і змалку виховують в патріотичному дусі.
Такими сім‘ями ми гордимося і хочеться брати з них приклад, адже козацькому роду нема переводу, а в козаків чужих дітей не бувало – виховувались діти навіть інших національностей як джури, а потім як підкозачки до самого змужніння і початку власного шляху.
На фото сім‘я Заїк із Дорогинки – Лілія Іванівна та Олексій Григорович з Богданом та малим Сашею
З питань створення прийомної сім‘ї просимо кандидатів у прийомні батьки звертатися в Ічнянський районний центр соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді за адресою м.Ічня, вул.Б.Хмельницького, 1.
Олеся Реута, провідний спеціаліст ІР ЦСССДМ
|
