З кожною ювілейною шевченківською датою активізується діяльність нових і не зовсім знавців, котрі в гонитві за власною популярністю чи оригінальністю, не шкодуючи святого імені Великого українця, повідомляють нові моменти з життя Тараса Шевченка як людини. Часто це якісь дрібні факти або і просто вигадки.
Приміром, відомий поет Іван Драч з якогось дива пустив гуляти фразу: «Та скиньте з нього (з Тараса Шевченка. – Автор) того дурного кожуха!» Але ж портрет Шевченка вже став своєрідною емблемою України. Ось і запис у щоденнику Шевченка від 30 березня 1858 р.: «Заказал фотографический портрет в шапке и тулупе для М.А. Дороховой». Отже, батько Тарас не зневажав таке вбрання, не соромився його. До речі, за цей кожух, як стверджує О. Кониський, Красовський заплатив більше сотні карбованців, викупивши його як реліквію, як пам’ять про велику людину.
Подібну безтактність допустила й одна з обласних газет, яка розтиражувала жартівливий малюнок художника Т. Шевченка, де він зобразив себе напівоголеним. Правда, сміливо і головне, оригінально. Бач, ніхто не додумався приземлити в такий спосіб генія.
А науковий співробітник НІКЗ «Качанівка» («Трудова слава» від 9 березня 2013 р.) намагається довести існування великого, на жаль, не розділеного кохання Т. Шевченка до Надії Тарновської.
Але як тоді пояснити, що, зберігаючи вірне почуття до Н. Тарновської, Тарас Григорович після звільнення від солдатчини, ще не доїхавши до Петербурга чи України, вже по дорозі зовсім серйозно сватається до провінційної актриси Піунової? І одружився б, якби та йому не відмовила. Потім, правда, Шевченко скаже: «Скажи мені, будь ласков, що б з мене тепер було, якби був я оженився на моїй любій Тетясі? Пропащий чоловік, та й більш нічого» (лист до М. Щепкіна, 6 грудня 1858 р., Петербург).
А після ще були серйозні наміри поєднати долю з Харитиною Василівною Довгополенко, кріпачкою пана Лопухіна (лист до В. Шевченка, 7 грудня 1859 р., Петербург).
А ще ж була і Наталя Романівна Шуляк, дочка станового пристава Уманського повіту, гувернантка, що була домашньою вчителькою дітей Варфоломія Шевченка. Байдуже поставився до поради брата Варфоломія шукати собі пару серед освічених панночок Тарас Шевченко. Ось його красномовна відповідь: «Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю. Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті! З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то брате мій!» (Лист до В. Шевченка, 7 грудня 1859 р., Петербург).
І нарешті Ликера Іванівна Полусмак. «Будущеє подружіє моє зоветься Ликеря – крепачка, сирота така сама, наймичка, як і Харита, тільки розумніша од неї, письменна і по-московському не говорить. Вона землячка наша з-під Ніжина (певно, з Липового рогу, – Автор). (Лист до В. Шевченка, 22 серпня 1860 р., Петербург).
Не судилось. Хоч і був прикро вражений немолодий Тарас вивертами легковажної своєї надії на особисте щастя, проте не втрачав оптимізму і навіть веселого гумору. Весь поринув у роботу, у клопоти творчі і ділові. «Спасибі тобі за лящі і карасі, на весілля вони не прибудуть, бо весілля того й не буде, а ми вдвох собі з М.М. Лазаревським по-чумацькому та по-бурлацькому зваримо борщу з карасями, лящем, закусимо та подякуємо тобі з жінкою і помолимось за щастя і здоров’я твоїх діточок» (лист до В. Шевченка, 5 жовтня 1860 р., Петербург).
Ну, а що ж Надія Василівна Тарновська? А нічого: жила в той час у Петербурзі. Тарас Григорович відвідував, мабуть, часто її у свята та і так просто пообідати. Дарував їй свої твори з дарчими написами. Словом, підтримували теплі дружні стосунки з «єдиною, серденьком кумасею».
Чи міг закоханий Шевченко жартувати так зі своїм нерозділеним вірним коханням, як він це зробив у вірші «Н. Т.», датованому 2 грудня 1860 р.? Можливо, було жартівливе женихання, можливо, навіть жартома сватався, потішаючись над упередженістю й острахом «єдиної кумасі» до протилежної статі. А от щодо вірного кохання – тут великий сумнів.
Опубліковані, а отже загальнодоступні листи, щотижневі записи дають можливість мати уявлення про Т. Шевченка як людину. Тут Шевченко щирий друг і товариш, і насмішкуватий саркастичний і навіть гнівний до утискувачів і недругів, тут і діловий Шевченко, і ніжний, люблячий і вимогливий до рідних і близьких. А скільки там гумору, приказок і приповідок. Тож не має потреби роздягати до наготи пророка. Читайте Шевченка і будете мати своє неспотворене уявлення про цю Велику людину. І обов’язково треба читати «Кобзар». Він стане для вас дороговказом навіть у нинішній неспокійний час.
Усім, хто наважився доторкатись до цього загальнонародного імені, слід пам’ятати, що торкаєтесь святині, і тому слід бути особливо уважним і обережним, аби не нашкодити, аби не зачепити вільним поводженням своїм болючої незагоєної рани зневаженої, розтоптаної національної української гідності.
Віктор Конєловський
|