Не помилюся, коли стверджу, що для більшості хлопців футбол – найцікавіша та найнепередбачуваніша гра. Щоправда, одні грають у нього, щоб весело провести вільний час, інші – щоб досягти найвищих вершин у даному виді спорту.
Одним із тих наполегливих та цілеспрямованих юнаків, які відмовилися від дитинства заради футболу, без сумніву, можна вважати п’ятнадцятирічного іваничанина, гравця дитячо-юнацької академії ФК «Шахтар» Артема Назаренка. Ми вирішили поспілкуватися з юним футболістом і дізнатися про його футбольні здобутки.
– Артеме, розкажи, де ти починав грати?
– Як і всі хлопці, я почав займатися футболом ще в дитинстві. А вже в 12 років став грати за Республіканське вище училище фізичної культури (РВУФК).
– Коли потрапив до «Шахтаря» і за яких обставин?
– Я перейшов до «Шахтаря» зовсім недавно, із 16 лютого 2015 року. На турнірі у Вінниці, коли я грав за Республіканське училище мене помітив селекціонер із «Шахтаря» і запросив у команду.
– Пам'ятаєш свій перший матч за «Шахтар»? Хвилювання було?
– Звичайно, пам’ятаю. Це був матч проти ФК «Зірка». Я вийшов в основному складі. Перші хвилин десять було дуже страшно, але згодом прийшла впевненість, і ми з командою перемогли з рахунком 7:1.
– Який матч минулого сезону ти запам’ятав найбільше?
– Мабуть, матч проти ФК «Динамо-Київ». Хоч ми і програли, але тоді я зміг заробити пенальті і реалізував його. Вийшла дуже гарна гра.
– Скажи, чи залежить гра футболіста від його настрою?
– Так, настрій відіграє важливе значення. Ми починаємо налаштовуватися до гри десь за два дні.
– Віриш в якісь футбольні прикмети?
– Так, і ми з командою багатьох дотримуємося. Наприклад, ніхто ні за яких обставин перед грою не підстригається і не миє бутси.
– Як багато тобі самому довелося працювати над собою? Від чогось довелося відмовитись, примушувати себе?
– Із 10 років я забув, що таке дитинство. Протягом двох років я кожного тижня їздив до Києва на тренування. Жив там у гуртожитку разом із татом. Пішло дуже багато батьківських грошей на ці поїздки, і я щиро вдячний своїм батькам за те, що вони мені допомагають у цьому.
– Скажи, про що ти мрієш?
– Я завжди хотів забезпечувати свою сім’ю: маму, тата, сестру й бабусю. Я хочу, щоб вони ні в чому собі не відмовляли.
– У тебе є кумир у світі професійного футболу?
– Є дуже багато хороших гравців – Мессі, Роналду… Але мій ідол – це Джеррард. Футболіст, який всю свою кар’єру провів в одному клубі. Він вірний ФК «Ліверпуль» із 8 років, це варте поваги.
– Чи є у тебе якісь нагороди?
– Звичайно. Маю 9 медалей, 7 із них за перше місце, і по одній за друге й третє. Є два кубки за перше місце, які мені віддали після турніру, як капітану команди. Також є статуетка «Кращого гравця турніру».
Ось такий він, Артем Назаренко. Дивлячись на цього юнака, можна без вагань сказати, що шлях у великий футбол відкритий не лише дітям із міст, а й простим сільським хлопцям. Адже головне не те, звідки ти, головне – бажання і наполегливість.
Маргарита ЗОЦЬ
На фото: Артем Назаренко (справа) на матчі ФК «Шахтар» – ФК «Чорноморець».
|
