Два роки тому українці, яким набридло терпіти корупцію, цинізм та абсурдність дій влади, виступили з протестом проти свавілля режиму Януковича. Ціна Революції Гідності виявилася надто високою: у дні протистояння на вулицях столиці загинули більше сотні захисників Майдану.
І через два роки нас не може не тривожити, що відбувається в країні. Очевидно, що Майдан для українців не закінчився. Боротьба триває…
Серед наших земляків на Майдані у Києві були й Олександр Стеценко та Костянтин Фесан. Вони розповідають, чим для них став Майдан, що він змінив у їхньому житті і яких змін треба добиватися далі.
Олександр Стеценко:
– Я не був активним учасником сутичок на Майдані Незалежності. Хоча поїхав туди в перші дні, коли все тільки починалося. Хотів подивитися, який настрій у людей, чого вони прагнуть. Вразила атмосфера доброзичливості, взаємоповаги, передчуття чогось неординарного та доленосного для України. Не думав, що люди так швидко і рішуче повстануть проти влади Януковича. Активно виступав за Україну молодий настоятель Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав. На Майдані був намет цієї церкви.
Тоді я познайомився з Сергієм Нігояном із Дніпропетровської області. Він спостерігав за порядком на барикадах біля Будинку профспілок. Ми поспілкувалися хвилин 10-15. Він говорив чистою українською мовою, читав твори Тараса Шевченка. Я і не думав, що Сергій – вірмен. Цей молодий чоловік був справжній патріот, рішучіший, ніж ми, – у нас погляди консервативніші. Сергій говорив, що за справедливість треба боротися, відстоювати свою честь і гідність. Дуже шкода, що він загинув.
Я болісно сприймав події, які відбувалися на Майдані під час Революції Гідності. Загинули сотні справжніх патріотів, які мужньо боролися і відстоювали нашу незалежність. З того часу минуло два роки, але, на жаль, мало що змінилося в державі. Та люди не повинні опускати руки, все поступово має визріти. Ідея – як зерно: проростатиме пізніше. Іншого виходу немає. Треба рухатися вперед, бажано мирними, демократичними методами.
Костянтин Фесан:
– 20 січня 2014 року я вкотре поїхав на Євромайдан. Перші сутички між мітингувальниками та «Беркутом» відбулися 19 січня. Люди хотіли пройти до Верховної Ради, але беркутівці не пускали. На Майдані погляди людей розділилися. Ліберально налаштовані мітингувальники вважали, що треба вести перемовини, не влаштовувати сутичок, думали, що Янукович і його команда добровільно підуть у відставку. Інші вважали, що цього не буде, вже тоді відчували, що Росія робитиме все, аби залишити Януковича на посту Президента. На вулиці Грушевського навіть вдалося захопити кілька беркутівців. При них були світло-шумові гранати з російським маркуванням.
Люди жили у наметах, приміщеннях Київської міської державної адміністрації та Будинку профспілок, де був розташований штаб національного спротиву. Я оселився у Палаці Свободи (колишній – Жовтневий), який повністю утримувало ВО «Свобода» і вступив до лав Чернігівської сотні. Палац Свободи був групою швидкого реагування. Ми постійно чергували на блокпостах, підтримували порядок. Кожна сотня проводила навчання, як протистояти «Беркуту». На Майдані були й провокатори. А з Харкова, Донецької та Луганської областей завозили тітушок, які виловлювали людей з Майдану, били або вивозили їх у ліс і лісосмуги.
20 січня вже були перші загиблі на Майдані, люди бачили снайперів. А 22-го – відбулися запеклі протистояння на вулиці Грушевського. Я теж брав участь у сутичках із беркутівцями. Від куль правоохоронців загинули семеро мітингувальників, серед них і Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Вони стали першими Героями Небесної Сотні.
Сьогодні українцям нав’язують думку, що події, які відбувалися на Майдані два роки тому, нібито спричинили війну в АТО. Це робиться для того, щоб люди не повстали проти нинішньої влади. Та все ж своїми діями про надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу та переслідуваннями патріотів, влада спонукає людей до початку нового Майдану.
Помилка людей, які боролися на Майдані за свободу, була в тому, що вони сподівалися на підтримку міліції, СБУ та армії, що Янукович та його команда не зможуть втекти за кордон і понесуть покарання за свої злочини. На жаль, і до цього часу ніхто з них не покараний.
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
|
