Дмитро Яворницький – український історик, етнограф, фольклорист, лексикограф, археограф, письменник, академік. Народився 6 листопада 1855 року в селі Соснівка Харківського району. Батько Іван Якимович походив із збіднілого дворянського роду, а мати Ганна Терновська була простою селянкою.
Початкову освіту Дмитро Яворницький здобував у рідному селі, пізніше у Харкові: повітовому училищі, духовній семінарії, а згодом – в університеті, по закінченні якого збирається писати дисертацію про історію Запорізької Січі. Саме тому він їде в далеку подорож до Білого моря на Соловки до праху останнього кошового отамана Петра Калнишевського.
На зворотньому шляху Дмитро Іванович заїжджає в Качанівку, щоб ознайомитися з колекцією Василя Тарновського. У своїх рукописах Яворницький згадує: «За церквою зразу піднявся вгору розкішний панський палац, перед яким стояло на підставках кілька великих гармат, як потім я дізнався, часів гетьмана Богдана Хмельницького. На парадному ганку мене зустрічали сам пан Тарновський з дружиною, а коло них ще двоє – пан і пані – Євген Корбут і його дружина Олександра Василівна, рідна сестра Софії Василівни Тарновської. За панами – декілька чоловіків покойових, які всі були одягнуті в гарні з червоного сукна кунтуші з широкими вильотами, обшитими по краях золотими та срібними позулянтами. Сам пан господар, на превелике моє диво, був одягнутий в просту сукняну чумарку…
У парку – надзвичайна чистота та планомірність розбивки. Всі доріжки в ньому, як прямі, так і бокові – поперечні були вирівняні, усипані піском і з обох боків обсаджені низькорослими декоративними рослинами. Кидалась у вічі і велика сила троянд розкішних. Та скільки ж було квітів!».
Дмитро Іванович, оглянувши колекцію козацької старовини господаря, запросив Василя Васильовича поїхати на пороги Дніпра.
Дмитро Іванович також допомагав своєму другові Іллі Рєпіну в написанні картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», похваливши автора за вдалий сюжет та чудовий задум. Яворницький запропонував Рєпіну все, що потрібно було для цієї картини: книги з історії запорозьких козаків, свою колекцію зброї, жупани, чоботи, люльки, сулію з горілкою, яку викопав у запорізькій могилі, навіть череп, знайдений на Чортомлицькій Січі. Віддав також фотознімки запорізького прапора, фото нащадків запорожців – дніпровських лоцманів. Він багато приводив до художника своїх земляків та знайомих – прототипів, їх постаті й риси обличчя скидалися на запорізьких козаків. Це була найголовніша й найдорожча допомога художнику.
Пишучи картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Ілля Рєпін відвідав Качанівську садибу, оскільки в її господаря Василя Васильовича (молодшого) була велика колекція козацьких речей, які художник замалював у своїй картині. Є декілька варіантів цієї картини, то на одному з них, який писався понад 12 років, – образи господаря садиби Василя Тарновського(молодшого), його кучера Нікішки і зятя Глинки, а також і історика Дмитра Яворницького.
Дмитро Іванович був дуже освіченою людиною володів мовами, а також багатим і різноманітним лексичним матеріалом, частина якого увійшла в українсько-російський словник Бориса Грінченка (1919р.). Науково-дослідна робота вченого була достойно оцінена науковцями. У 1924 році його обирають членом-кореспондентом, а в 1929-му – дійсним членом Академії наук України.
Дмитро Іванович відомий ще і як письменник. Він опублікував збірку поезій «Вечірні зорі», роман «За чужий гріх», в якому висвітлено життя різних верств населення суспільства кін. ХІХ поч. ХХ ст. Зокрема, велике значення мають записані ним пісні, думи, народні перекази про Семена Палія, Івана Сірка, Петра Калнишевського та ін.. А в 1937 році Дмитро Іванович пише «Історію міста Катеринослава».
Працював Яворницький доти, доки билось його серце.
Дмитро Іванович Яворницький помер 5 серпня 1940 року і був похований у Дніпропетровську. А 5 січня 1961-го за клопотанням громадськості останки академіка та надгробну плиту зі старої могили було перенесено на територію музею, якому було присвоєно його ім’я.
Валентина Фабриченко, організатор екскурсій НІКЗ «Качанівка»
|