Подружжя Іван та Людмила Максименки з Іржавця виховують п’ятьох синів – справжній козацький рід. 13-річний Богдан, 10-річний Максим та шестирічний Сашко – школярі, а близнюкам – Ярославчику та Русланчику немає ще й двох рочків. Двоє старших хлопчиків у жінки від першого шлюбу, але Івана діти називають татом.
Вісім років тому чоловік приїхав на заробітки у СТОВ «Іржавецьке» з Талалаївського району. З Людою працювали на одній фермі: Іван – фуражиром, вона – дояркою. Так і звела їх доля.
В Івана своїх дітей не було, але він мріяв про них і дуже радів, коли через два роки народився Сашко, а в березні 2013-го – Руслан із Ярославом. Імена малюкам вибирали старші діти, каже Людмила. Сам Іван та його брат Віктор теж із двійні.
Три роки тому Максименки придбали невеликий будинок, провели водопровід. Будинок не газифікований, опалюється дровами. У хаті всього дві кімнати, більшу перегородили меблевою стінкою – вийшла вітальня-кухня та кімната, де старші діти вчать уроки. У домі чисто, затишно, відчувається родинне тепло.
У господарстві – корова, поросята і багато різної птиці. Обробляють майже 60 соток городу. Старші діти й мама Люди Ніна Олександрівна, яка живе по-сусідству, допомагають і по хазяйству, і за малюками приглянути. Батьки привчають дітей до роботи, у кожного своє завдання.
– Чого завжди не вистачає, так це грошей, – зітхаючи говорить 32-річна Людмила. – Середній дохід на місяць у нас майже п’ять тисяч гривень. Але діти підростають, треба й вдягти, і нагодувати, до школи все купити. А ціни майже щодня ростуть. Добре, що хоч молоко та овочі свої. Треба й хату добудовувати, бо місця для нашої великої родини замало.
Підбігають старші хлопчики, розмовляємо. У школі все добре, як можуть допомагають мамі. Один близнюк розплакався, інший сховався за матусю. Люда лагідно пригорнула обох малюків, дала по сосці – заспокоїлися. Чого ще треба дітям? Мамина і татова любов та піклування.
Хоча діти й завдають чимало клопоту, водночас своїм дзвінким сміхом та успіхами додають батькам енергії.
– Де й втома дівається, коли бачиш сяючі зірочки-оченята, – посміхаючись, говорить Людмила. – Скоро Іван з роботи повернеться, будемо вечеряти.
Щойно зварений борщ доспівав на плиті…
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
|
