Великим господарством українців не здивуєш. У кожному селі є господарі, які доглядають по кілька голів скоту та сотнями птиці. Але, зазвичай, це трударі з діда-прадіда. 64-річна Ольга Розенцвейг у Монастирищі оселилася шість років тому. Сільську науку тільки опановує. І досить таки успішно…
У село вона переїхала з Нової Каховки, що на Херсонщині. За фахом інженер-товарознавець. Закінчила Донецький торговий інститут. До виходу на пенсію працювала завідувачем товарної бази «Торг-сервіс». Будинок у Монастирищі знайшли з чоловіком Олександром Олександровичем за Інтернетом. Згодом відремонтували, але зберегли його старовинність – дерев’яні вікна та ставні.
У місті мають квартиру і дачу. Але в сільську місцевість городян покликало не лише бажання бути ближче до доньки Тані, яка з сім’єю живе в Києві, а й заради 15-річної внучки Каті.
– У чотиримісячному віці Катюша перенесла тяжку операцію на серці. Зараз їй п’ятнадцять. Хочу, щоб дитина їла екологічно чисті продукти, – говорить Ольга Василівна. – Козяче молоко, м’ясо та натуральні овочі їй на користь. Жити в селі, мати город і не тримати худобу – це просто злочин. У нас 35 соток городу, але обробляємо 25, з них 15 – під картоплею, решта – під овочами.
Подружжя Розенцвейг має двох дорослих власних дітей : 40-річну Тетяну та 44-річного Олександра та прийомну доньку Яну, якій теж 40 років. Чотирнадцятирічна дівчинка навчалася разом з їхньою донькою в технікумі. Мати вигнала дитину з дому, а вони прихистили. Тепер це її родина. Яна закінчила Херсонський педінститут, працює у Новій Каховці у справах захисту дітей при ОДА. Таня підприємець, Олександр – менеджер.
Таня й Катя приїздять на вихідні зі столиці, займаються городньою справою, а Ольга Василівна – своїми домашніми улюбленцями.
– Кажуть, що ви хазяйновита жінка. Маєте велике господарство?– запитую.
– Я тільки вчуся бути хазяйкою. Тю-тю-тю, всі в сад – на презентацію! – скликає хазяйка птицю, розсипаючи зерно. На її голос збігаються пернаті красені різного забарвлення. Кури є звичайні, є породи брама. Світла, палева, куріпчаста та чорний кохінхін. Курки брама бувають вагою 3,5 кг, а півні – до 4,5. М’ясо у них смачне, дієтичне. Середня курочка несе в рік близько 120 яєць. Курчат донька Таня купувала у спеціальному розпліднику по 100 гривень за кожне. Гусей вирощую великих сірих і білих, є індики трьох видів, торік були по 16-18 кілограмів. Крім звичайних качок, розвожу й мускусних. Їхні качури за пів року виростають до 6-7 кілограмів, а качечки – 2-2,5. Живуть у мене й цесарки– чорні, білі, сірі, голубі та бройлерні. Ця птиця дуже полохлива, при небезпеці – галаслива. Вони швидко бігають, можуть злітати. Тому у дорослих цесарок підрізаю махові пера на одному крилі. Цесарки рідше хворіють, ніж інша домашня птиця. Їх м’ясо є дієтично-гастрономічним продуктом харчування. Недаремно цих птахів називають «царськими».
Тримає Ольга Василівна в’єтнамських свиней: кабана, двох свиночок та поросят. Каже, цю худобу легше годувати, бо вона їсть більше трави, ніж зернових. Взимку сіно.
Щоб завжди мати свіже поживне молоко, у господарстві розводять кіз.
– А ось, подивіться який красень! Іди до мене, мій Малиш, – голубить чорного хряка господиня і пригощає молоком. – Свинки Мишка та Василина, кози – всі дуже ручні.
Жінка виписує різну зоотехнічну літературу, за якою вчиться господарювати.
– Не шкодуєте, що залишили місто?
– Що ви? Природа тут красива, чисте повітря. Люди хороші. Із сусідами дружимо, – відверто зізнається господиня. – Діти з роботою допомагають. Я задоволена життям.
Наталія ЄПІФАНОВИЧ
Фото автора
|
