Шість днів – із 28 квітня по 3 травня – чернігівські фанати бойових мистецтв не знаходили собі місця: у Портімау, що в Португалії, проходив Чемпіонат світу з кікбоксингу (ІSKA). Масштабний захід зібрав близько 500 спортсменів із 23 країн світу. Україна була представлена десятьма файтерами (тобто лицарями за спортивною кваліфікаційною термінологією) із чотирьох областей, серед яких була й Чернігівщина. На рахунку української збірної – 23 медалі. Особистий вклад чернігівців: 10 золотих та по одній срібній і бронзовій медалі.
Серед переможців – і чернігівець Сергій Шрам, вже семиразовий чемпіон світу, майстер спорту міжнародного класу, для якого черговий чемпіонат пройшов дуже вдало: на його рахунку – три золоті медалі! Але цей молодий чоловік відомий чернігівцям не лише як спортсмен – Сергій Шрам ще й великий патріот своєї держави! Боєць несе службу в роті міліції громадської безпеки особливого призначення, яка нещодавно повернулася із зони АТО. Повернувся зі сходу Сергій живим і неушкодженим, а от на чемпіонаті йому не пощастило: спортсмен отримав значну травму ноги. Проте чоловік знайшов час, щоби поспілкуватися з журналістами.
Перемога спільними зусиллями
– Сергію, враховуючи воєнні дії на сході, виникає запитання: яким чином вдалося зберегти чудову спортивну форму? Адже під час фактичної війни не до спортзалів…
– За фахом я правоохоронець – і цим все сказано! Перший раз, а це було влітку, у зоні конфлікту я ніс службу в районі Дебальцевого, Фащевки, Городища… Другий раз опинився в зоні АТО зимою – в Чорнухіному. Та й на сході не до ближнього бою. Його там практично немає. Там воює артилерія, танки тощо – причому найчастіше б’ють із далекої відстані. Із зони АТО на чемпіонат потрапив, як-то кажуть, із корабля – на бал! Але, не дивлячись на незначний термін підготовки, на чемпіонаті я виконав завдання, поставлене перед собою. Готувалися до змагань не тільки фізично, а і психологічно. Не приховуватиму: було надзвичайно важко. Але коли приїхали в Портімау, акліматизувалися, зібралися з духом – і показали, на що ми здатні! Команда нараховувала 17 спортсменів, із яких четверо – чернігівці. Я представляв спортивне товариство «Колос». Мій особистий тренер – Андрій Кужельний, заслужений тренер України з кікбоксингу. Але хотілося б відмітити, що зі спортсменами працює не лише тренер, а й команда, якій ми дуже вдячні. Допомагали нам готуватися фахівці зі спортивних товариств «Колос» та «Україна»: Юрій Єрмілов, заслужений тренер України з кікбоксингу, Олександр Храпатий, Роман Луданик та Володимир Антонов. А також тренер із товариства «Спартак» Юрій Сидоренко. І велика подяка моєму першому наставнику Сергію Козиру, який навчив мене рукопашному бою. А ще важливий командний дух. Таке чоловіче міцне спасибі всім вам, хлопці, за підтримку!
– Спорт наразі перебуває не в найкращому матеріальному становищі. А чемпіонат – це взагалі задоволення не з дешевих. Де брали кошти?
– Так, дійсно. Без підтримки ззовні це зробити було би просто нереально! Вагомий внесок у розвиток українського спорту зробив народний депутат України Валерій Давиденко, за що я йому особисто щиро вдячний. Хочу відмітити, що ця людина опікується спортсменами систематично. Надав мені допомогу, коли я перебував у зоні АТО, підтримує й досі. Суттєву допомогу здійснили депутати міської ради Павло Гармаш та Юрій Тарасовець, депутат обласної ради Арсен Дідур, Віктор Бережний та приватне підприємство«Канцекспрес». Так що моя особиста перемога й перемога команди – це ще й перемога цих людей.
Океан вражень
– У Португалії ви особисто здобули три золоті медалі. В чому «коник Шрама»?
– Медалі я отримав у кваліфікаційному розділі «лоу-кік» – це є один із найбільш ефективних ударів. Наноситься він гомілкою по середині стегна суперника, як по зовнішній, так і по внутрішній стороні. Потім за лайк-контакт – це розділ кікбоксингу, для якого характерна заборона сильних ударів. Та ще К-1 – «японська» гілка кікбоксингу, де істотною відмінністю є заборона на удари ліктями.
– Звідки були ваші суперники? Як ви оцінюєте їх рівень підготовки?
– Суперники були надзвичайно сильними. Географія спортсменів дуже широка – Англія, Німеччина, Іспанія, Італія, Туреччина…
– Чи вдалося під час змагань помилуватися на дивовини Португалії?
– Портімау знаходиться на північному узбережжі Португалії, там практично нема житлових будинків, зате багато місць відпочинку, отелів і дуже розвинений сервіс. Але про що я – не кожен день щастить пірнути в Атлантичний океан. А ми – пірнули! Дуже гарний і Лісабон – у нас була можливість за пару годин до відльоту помилуватися цим чудовим містом. У Лісабоні є найдовший в Європі міст – він носить ім’я Васко да Гама.
– Чи сумували за українськими стравами?
– Так!!! За борщем і за «супчиком горячєньким – да з потрошками!»
Ніколи не повірю в те, коли кажуть, що на війні не страшно
– Сергію, а з ногою – це надовго?
– У бою попав супернику ногою в лікоть, хоча бив …у печінку. Спочатку був набряк, потім синець. Виявилося, що нога зламана. Але це звичне явище для таких змагань. Але на мені все заживає як на собаці (посміхається)! Діамантів у гіпсі немає, так що жодної цінності для любителів легкої наживи я собою не являю. Я взагалі не хотів, щоб мені накладали гіпс, але лікар був категоричним.
– Ви боєць за своєю натурою?
– У житті я, скоріше за все, пацифіст. Для мене бій – це межі рингу. Війна – це страждання, кров, підвали, це не просто сльози, це щось страшніше, це явище, якому навіть слово підібрати складно. І я ніколи не повірю в те, коли кажуть, що на війні не страшно. Вибачте, але в такому разі ви нічого про війну не знаєте…
– Про що мрієте?
– Зараз працюю над тим, щоб стати чемпіоном світу в категорії професіоналів. І ще – наших спортсменів запросили на чемпіонат, що буде проходити в США, і участь в якому братимуть кілька тисяч кікбоксерів.
– Сергію, ви – цікава особистість, тому читачки не пробачать нам, якщо не дізнаємося: скільки вам років? чи зайняте ваше серце? хто вболівав за вас вдома?
– Мені – 28, працюю в роті міліції громадської безпеки особливого призначення УМВС України в Чернігівській області. Я неодружений, поки що… Але, як і всі нормальні чоловіки, мрію про міцну родину, про діточок… Вдома на мене чекала матуся, сестра, племінники, друзі… Небожі ще маленькі, але вже знають, що є таке слово «кік».
Прес-служба народного депутата України
Валерія Давиденка
|
