Уже далекі події Другої світової війни залишаються в пам’яті останніх живих свідків, яких щороку стає все менше.
Восени минулого року працював із документами Заудайської сільської ради для підготовки даних про участь місцевих жителів у бойових діях для історичної хроніки «Ічнянщина 1941-1943 років». Найважливішим моментом цієї складної роботи були зустрічі і записи спогадів свідків воєнних років.
Найстаріша жителька Марія Івченко розповідала про бомбардування села у вересні 1941 року. Під час нальоту 13 вересня багато жителів перебували на колгоспному дворі біля комор, де зберігали зерно. Німецькі літаки летіли низько, люди почали розбігатися, ховатися в якісь укриття. Від розірваних бомб загинули двоє чоловік. Під час нальоту Марія Іванівна знаходилась у вишняку. На щастя, осколок від бомби пролетів мимо, тільки повітрям штовхнуло в лівий бік.
Про це бомбардування розповідали ще кілька осіб. Поступово події вересня 1941 року були уточнені й іншими свідченнями. Зокрема, стало відомо, що в приміщенні школи напередодні відступу кілька днів були наші солдати, навколо школи вирили окопи.
Але головне, що вдалося встановити, в ті далекі вересневі дні наступаючі частини 21-ї Армії Південно-Західного фронту зосередилися в лісі, біля дороги.
Більше про це розказав очевидець Григорій Шарий, який не раз ходив із ровесниками в ліс Максимовичева Левада, де зосередилось багато наших солдат, що відступали. В поритому окопами лісі були збудовані бліндажі, стояли автомашини і повозки.
Григорій Михайлович добре пам’ятає той день, 13 вересня. Десь обідньої пори з боку Монастирища з’явилися кілька німецьких бомбардувальників. Вони летіли так низько над землею, що чітко виднілися чорні хрести. Бомбили не тільки колгоспний двір. Головним об’єктом був ліс, де стояли наші війська. Скинувши бомби, літаки полетіли. Після бомбардування солдати, автомашини, повозки рушили дорогою в сторону Грабова і Буд, де відбувся бій, про який розповіли місцеві жителі. Вони ходили до лісу і поховали наших загиблих. Григорій Михайлович розповідав, що більше десяти загиблих після війни перепоховали в центрі села.
Сільський голова Валерій Котко, який багато допомагав у цьому пошуку, підтвердив, що дійсно є дві могили біля пам’ятника з указаними на плитах іменами та прізвищами. 14 травня відчистили зафарбовані написи на двох плитах, щоб прочитати імена загиблих. На першій плиті прочитали: «Невідомий партизан, загинув 1941 року». Хто він? З документальних даних відомо, що в цій місцевості міг діяти Ічнянський партизанський загін або Мало-Дівицька партизанська група. Це поки що версія.
Щоб прочитати написи на іншій плиті, довелося знімати кілька шарів фарби, а потім за допомогою пічної сажі, яка іноді застосовується в пошукових роботах, чистили кожну літеру. У цій непростій і копіткій роботі допомагали жительки села Н. Борщ, І. Тимко, В. Котко і голова сільради Валерій Котко. Нарешті змогли повністю прочитати: «Капітан Котов Юрій Андрійович, 1912 р. н., Іванов, Ковалевський, Логинов, Гогомога З.Е (г) і п’ять невідомих».
Дані про капітана Котова Юрія Андрійовича, 1912 р. н., є в ЦАМО РФ і системі ОБД «Меморіал». Він уродженець м. Зарайськ Московської області. Був командиром батальйону четвертої гвардійської ВДСП другої гвардійської повітряно-десантної дивізії і загинув 15 вересня 1943 року. Цей полк звільняв Ічню і наступав на Заудайку. За документами дивізії встановлено, що наступ ішов у сторону Заудайки. Імовірно, Юрій Котов загинув під час перестрілки. Записів про інших партизан, на жаль, немає. Вірогідно, це військовослужбовці, які загинули у вересні 1941 р.
На Ічнянщині є ще не одне таке поховання 1941-1943 років, де треба проводити пошукову і дослідницьку роботу, щоб установити відомості про загиблих у роки війни.
Микола Геєць, дослідник
|
