Як не крути, а українська збірна, зрештою, стала першою.
Першою командою на Євро, яка отримала путівку… додому. Смішно та грішно. Більшість футбольних критиків звинувачують тренера команди Михайла Фоменка за його недалекоглядність та халатність.
Ще перед Євро Фоменко попросив у Федерації три спаринги. Згоду ми отримали, але від тренерського штабу ніяк не надходило повідомлень про те, з ким хочуть зіграти. І як результат ми отримали Румунію та Албанію, а від третього спарингу взагалі відмовились. Але ж у нашій групі на Євро два сильних суперника (Німеччина та Польща). Як оцінити свої сили реально?
От і маємо, що маємо. Одна ігрова схема, безальтернативність на позиціях Коноплянки та Ярмоленка, мінімум замін. Гра у два форварди? Не чули. Зміни у перервах або на початку другого тайму? Про що взагалі мова?
Сподіваємося, що тренерський штаб та гравці дійсно добре вивчали сильні та слабкі сторони суперника, хочеться вірити, що робота була зроблена професійно. А от тільки з реалізацією не склалося. Сильні сторони суперника не знешкодили, не продумано створили стратегію гри.
За всі три поєдинки наша збірна більшість часу володіла м’ячем, а от яскраві моменти можна перерахувати на пальцях однієї руки. Ну й, звісно, безліч помилок в захисті, які, не дивно, стали для України фатальними.
Уже після гри з Північною Ірландією, коли українська збірна втратила всі шанси на вихід в плей-офф, Фоменко заявив, що поєдинок з Польщею стане для нього останнім як для тренера збірної. Проте вже після останньої гри, коли наші прогресували (програли з рахунком не 2:0, як зазвичай, а 1:0), сказав, що з тренерським кріслом прощатися не буде, бо має подумати, зробити певні висновки, проаналізувати.
Аналізуй, не аналізуй, а наша збірна виявилася найслабшою, як не прикро, на турнірі у Франції, здобувши за три гри нуль очок.
Євгенія Пугач
|