9 жовтня, після третьої години ночі, на арсеналі в Дружбі
стали вибухати боєприпаси.
Вже о 3:30 люди з довколишніх
сіл та Ічні почали масово
залишати домівки. Колони
легкового автотранспорту
розтяглися на кілометри.
Хто як і на чому міг, тікали в напрямку Парафіївки, Крупичполя, Прилук, Ніжина. І, спостерігаючи вогняну заграву з відстані, багато хто й не сподівався повернутися до вцілілої оселі.
Канонаду, за свідченням очевидців, було чути майже за 80 кілометрів, а шибки дзвеніли і за 30 кілометрів.
Ми завжди знали, що живемо на пороховій бочці. Та все ж мали сподівання, що гіркий досвід злітання у повітря не одного й не двох складів боєприпасів в Україні буде враховано. Сподівання виявилися марними. Черга дійшла і до нас.
На щастя, обійшлося без жертв. В Ічні та довколишніх селах пошкоджено кілька будівель, вибиті вікна.
Найбільше дісталося жителям Августівки і самої Дружби. В Августівці майже не залишилося вцілілих будинків, які знаходилися в семиста метрах від складів. У кожному якщо не вибиті вікна, то пошкоджено дах. Кілька осель згоріли дотла.
– У мене в Августівці була чоловікова батьківщина, а жила я в квартирі в Дружбі, – розповідає вісімдесятирічна Ганна Заріцька. – Від будинку лишилася сама піч, а в трикімнатній квартирі повибивало всі вікна, винесло двері. Що таке може статися, не вірилося. Навіть коли почалися перші вибухи, подумала, що труби на будівництві розвантажують. Потім ледь чутно запрацювала сирена, сусіди подзвонили в двері і сказали, щоб тікала. Як і на навчаннях, побігла до прохідної. Там стояла вантажівка, якою разом з іншими втекла з бази. От тепер не знаю, де мені залишатися. Син забирає у Київ, а я хочу залишитися у своїй квартирі.
Андрій Грудницький Фото автора
Від будинку Ганни Заріцької в Августівці залишилася тільки піч,
а в дружбинській квартирі повибивало всі вікна, винесло двері.
        
|
