Наприкінці березня на телеканалі «1+1» показали черговий випуск реаліті-шоу «Чотири весілля», в якому взяла участь Леся Логвін. Леся народилася в Ічні, нині з сім’єю живе в Чернігові. Вона розповіла про враження від зйомок і те, що залишилося за кадром.
– Ми з чоловіком Вадимом – ведучі корпоративів та весіль у Чернігові, – почала розповідь Леся. – Торік чоловік вів весілля у пари, яка брала участь у шоу. Тоді й закралася думка, а чому б, власне, не спробувати потрапити у проект. У нас була досить незвична концепція – святкування «дерев’яного весілля» (п’ятирічний рубіж подружнього життя. – Прим. ред.). Ідея сподобалася телеканалу – і нас запросили в проект.
Усю концепцію весілля розробляли самі, також залучали агенцію, допомагали колеги. На проведення весілля, як і за участь у проекті, телеканал жодної копійки не виділив. Але якби захотіли відмовитися від участі, то мали б їм заплатити 250 тисяч гривень неустойки.
На проведення дерев’яного весілля ми витратили майже 40 тисяч. Було дуже феєрично: фокусник, хімічне шоу, на швидкість розпилювали бензопилами колоду, Кіт Базиліо крав наречену, виступав кавер-бенд (вокально-інструментальний ансамбль, який переспівує музичні хіти у власному аранжуванні. – Авт.). Але нічого цього у програмі не показали, на телеекрані весілля було дуже «сухим». Тому ми готуємо свій фільм «Невідоме весілля».
Загалом зйомки були важкими. З нами тричі проводили кількагодинні інтерв’ю, ставили різні, інколи навіть дурні, питання. Наприклад, розпитували про серветки. Тому хоч-не-хоч вилітали такі ж дурнуваті коментарі. Крім того, ми ходили під постійним прицілом відеокамер і з прикріпленими мікрофонами. Це було важко, адже кожне слово могло піти в ефір.
Хоч ми й не виграли, але не засмутилися, бо розуміли, що це лише шоу. Залишилися задоволені участю у реаліті-шоу, це була цікава пригода. Можливо, знову прийдемо на проект і відсвяткуємо десятиріччя нашого подружнього життя. А на своєму прикладі хотіли показати людям, що весілля можна відсвяткувати й двічі. Це хороший привід порадіти життю.
Записав Андрій Грудницький
Фото з архіву
|
