З нагоди Дня Гідності та Свободи 21 листопада у районному будинку культури відбувся показ документального слайд-фільму «Через серце Євромайдану». Автор проекту – голова ГО «Народна рада Ічнянщини» Віталій Чешко, відеомонтаж та режисура – фотохудожника Миколи Смілика.
У тридцятихвилинній стрічці представлені фотокадри та відеоматеріали про події на Євромайдані, моменти кривавого розгону учасників Революції Гідності. А також місцеві тогочасні події: народне віче, демонтаж пам’ятника Леніну, висаджування скверу Героїв Майдану, відкриття каплички Героїв Небесної Сотні, фото учасників АТО, волонтерів, громадських активістів, підприємців, фермерів, трудові та учнівські колективи.
Радісними вигуками на свої фото реагували учні школи №4 та аграрного ліцею.
І зовсім інші емоції були у групи людей, які ображено покинули залу під час тривалої демонстрації фото-слайдів про маслозавод та його керівника.
– Вважаю, сьогодні не це треба показувати, а людей, які боролися за наше з вами майбутнє, – вигукував у вестибюлі роздратований Олексій Трохименко.
– Складається враження, що фільм присвячений успіхам заводу сухого молока і масла, а не Дню Гідності та Свободи, – зауважила Олеся Реута.
– Ми не розуміємо, куди потрапили. Початок був хороший, а далі? – додав Сергій Половко.
Ми поцікавилися, якої думки сам автор проекту щодо критики тих, хто був учасником Євромайдану в Києві та народних віче в Ічні разом із ним же.
– Після перегляду фільму було багато критичних зауважень, – говорить Віталій Чешко. – Але не варто забувати, що Небесна Сотня поклала на вівтар своє життя заради того, щоб ми щасливо жили. А наші ічнянці теж працюють задля розвитку України. Тому у фільмі показали і патріотів, які боролися та загинули за свободу, і людей праці з їх керівниками. Без жодного політичного лозунга, без жодної критики. На жаль, у короткій стрічці все не покажеш. Багато ічнянців не хотіли зніматися, бо боялися, що прийде нова влада, перед якою доведеться за це відповідати. А продовження готуватимемо на травневі свята. Із задоволенням підтримаємо творчу молодь, яка доповнить наш фільм своїми фотокадрами.
 – Що це за музика? Це насмішка, блюзнірство! – обурюється Юрій Карпенко, вказуючи на залу, звідки лунає танцювальна зарубіжна пісня. – Це ж день трауру, день вшанування пам’яті…
Про зміни у країні і враження від перегляду
 Микола Макаренко, 47 років, безробітний:
– Вважаю, що у державі відбулися зміни, але поживемо-побачимо, як вони позначаться на людях. І самі українці змінилися на краще. Але ще треба багато чого зробити. Не все так просто. Кожна людина має свою думку. Тому із залу дехто й вийшов.
 Ольга Марченко, 62 роки, пенсіонерка:
– На захід прийшла з подругою Лідією Іващенко. Обом сподобалося, навіть себе у фільмі побачила. Приємно, що у залі були й школярі, але на сцені треба більше патріотизму. Вважаю, що у країні все-таки є зміни, хоч і невеликі. Дай, Боже, щоб у нашій державі все було добре. З подругою завжди допомагаємо волонтерам, хлопцям, що воюють на сході країни, передаємо гроші, консервацію.
 Олександр Рутченко, 52 роки,керівник страхової компанії «Провідна»:
– У країні зміни є, але один бачить чорне, інший – біле. У деяких людей складається враження, що вже завтра, наприклад, після майдану тарифи повинні бути нульові, зарплати та пенсії – високі. Але не все відбувається відразу. І самому треба працювати, щоб було гарно: ділися радістю – і її стане більше. А щодо фільму… Можливо, люди не зрозуміли стрічку, тому й вийшли із зали. Щоб її зрозуміти, треба подивитися з самого початку до кінця.
|
