Сергій Черницький із с. Сезьки ще під час навчання в Дружбинській школі мріяв стати журналістом. Тоді у районній газеті друкувалися його замітки і публіцистичні нариси.
Нині Сергій закінчує другий курс Вищої школи туризму і рекреації у Варшаві й хоче поділитися враженнями про соціальні, культурні та політичні особливості країни, яка для мільйонів українців стала взірцем того, якою має бути і обов’язково стане Україна. Він розповість про причини вибору життєвого шляху в еміграції, підвалини якого лежать на духовно та історично рідній землі, а продовження сягає далеко за межі України.
Якщо копнути глибше в історію, еміграція не стане явищем незнайомим чи незрозумілим. Скоріше, знаковим. Масові добровільні виїзди і навіть втечі українців за кордон, тимчасові або перманентні, – явище доволі звичне для історії і стає нормою для сучасного суспільства, як показує статистика останніх років.
Наведу дані Державного управління статистики, щоб окреслити реальні його причини та масштаби.
Станом на кінець 2016 року в Україні жило близько 17,4 млн. людей працездатного віку. При офіційному рівні безробіття – близько 9,4% або 1,7 млн. осіб.
Навмисно акцентую на словосполученні офіційний рівень, оскільки важко назвати фактичну кількість безробітних на цей момент, навіть маючи доступ до інформації відповідних міністерств. Реалії такі, що пошук роботи для представників різних професій може тривати не один рік. Часто виникає ситуація, коли відповідних вакансій просто немає на ринку праці.
XXI століття – час відкритих кордонів, і отримати візу до майже будь-якої країни світу можна без великих труднощів. Політичні та економічні проблеми в країні, в сумі з вищезгаданим фактором відкритості кордонів, штовхають молодих і працездатних українців на пошук кращої долі у країн-сусідів.
Ми знову опинилися на порозі великих змін і зіткнулися з відтоком цвіту нації за кордон. Залишається надія на те, що явище це короткочасне, а його наслідки не стануть надто руйнівними для нашої держави.
Агонія освіти
Головна і вирішальна проблема сучасної української освітньої системи не в застарілості чи корумпованості, а в неспроможності дати молоді гідну альтернативу.
Міжнародний рейтинг університетів авторитетного британського журналу Times Higher Education (THE) включає в себе тільки чотири українських ВНЗ, в черговому британському рейтингу QS World University Ranking за 2016-2017 роки представлені шість українських університетів. До того ж, більшість із них знаходиться переважно в другій половині списку. З восьмиста позицій рейтингу QS World University Ranking українські ВНЗ розташовані на 382-ій, 431-440-ій, 551-600-ій, 701+ позиціях.
Разом з тим, ні для кого не є таємницею, що відсутність альтернативи – це не єдина патологія української освіти. Її «медична карта» включає в себе багато причин, які страшним чином демотивують сучасну молодь в отриманні вітчизняної освіти. Адже в часи нестандартного підходу і розробки новочасних освітніх програм, вона не виконує свою головну роль. Корупція замовчується і стає системною – невід’ємною частиною освіти. Все частіше українці стикаються з ситуацією, суть якої можна описати коротко – відсутність роботи і диплом, який втрачає свою цінність одразу після його отримання.
Агонія української освіти штовхає наших громадян на пошуки альтернативи за кордоном.
Польська трудова експансія
Головною країною, яка успішно використовує економічну кризу в нашій країні як двигун власної економіки, є Польща. Якщо у 2015 році тут працювало близько мільйона співвітчизників, то у 2016 році для українських робітників було відкрито ще 900 тисяч робочих віз. Ще мільйон заплановано видати Союзом підприємців і роботодавців Польщі в 2017 році. Елементарна арифметика – і отримуємо просто безпрецедентну цифру трудових мігрантів. Йдеться про офіційно влаштованих українців, тому що далеко не всі вони працюють у Польщі та інших країнах ЄС на легальній основі.
Опитуючи багатьох земляків про причини вибору Польщі для еміграції, я виділив ті, які найчастіше згадуються. Зокрема – висока середня заробітна плата (750 євро). Виконуючи пересічну роботу в Польщі, наші співвітчизники отримують в рази більшу зарплатню, ніж людина з вищою освітою в Україні. Далі – польська мова мало відрізняється від української, а зважаючи на подібну ментальність двох народів, адаптація до життя в еміграції проходить доволі швидко і не так важко, як це буває в інших країнах.
Варто окремо виділити прихильність і старання польської влади зменшити мовні і, що найбільш важливо, правові бар’єри для українців. Плавна і «безболісна» адаптація поступово призводить до логічного завершення – асиміляції. Добре це чи погано – покаже час.
Сергій Черницький
|
