Станіславу Маринчику з Ічні виповнюється 80 років. Говорити про такий поважний ювілей і легко, й нелегко з однієї причини – сказати є про що. А надто про наповнення пережитих літ шановного ювіляра Станіслава Гавриловича. Його творчого багажу: фільмів, книжок, публікацій, інших досягнень, надбань, успіхів – вистачило б на долю не одному митцю.
Секрет такої продуктивної діяльності в Божому обдаруванні плюс невтомна щоденна праця, націлена на результат. Немає в Ічні іншої людини, яка б настільки переймалася розвитком культури в районі. Недарма Станіслав Маринчик удостоєний почесного звання – Заслужений працівник культури України. Бути членом чотирьох національних спілок: письменників (1996), журналістів (2004), кінематографістів (2009), краєзнавців (2016) – теж не кожному до снаги.
Звідки черпає ювіляр творчу енергію? Може, від постійного контакту з оселею, збудованою в позаминулому столітті дідом Костянтином Маринчиком, який з прадідом Федором, як підрядники будівельних справ, споруджували земські школи в Бурімці, Ольшані, Крупичполі? Може, від подвір’я, заквітчаного дружиною Любов’ю Петрівною так, що, крім стежечки від хати до воріт, й ступити ніде? Може, від усвідомлення того, які особистості бували у свій час у їхньому родинному гніздечку? А це – класики української літератури Степан Васильченко і Василь Чумак, письменники Юрій Мушкетик і Леонід Горлач, Анатолій Дрофань і Станіслав Репях, Олександр Деко і Микола Шудря, художник Петро Басанець і різьбяр Антон Штепа, кіноактор Броніслав Брондуков, співаки Валерій Буймистер і Василь Нечепа…
А народився Станіслав Маринчик 25 липня 1937 року в робітничій сім’ї. Навчаючись у старших класах міської школи №1, на громадських засадах очолював учнівський самодіяльний кінотеатр, що діяв при школі. Після закінчення десятирічки за направленням райвідділу культури навчався у Харківській республіканській школі кіномеханіків, а вже за рік – працював за фахом у рідному місті.
Оскільки друкувався у районній газеті «Трудова слава», то в 1963 році вступив до Ніжинського педагогічного інституту ім. М.В. Гоголя на гуманітарне відділення загальнонаукового факультету за професією журналістика, а в зв’язку з переїздом до м. Бєлгорода перевівся до місцевого педінституту на філологічний факультет, який і закінчив. Навчався заочно, водночас працюючи старшим черговим електромереж і трансформаторних підстанцій тамтешнього вітамінного комбінату. Таку ж посаду займав і на комбінаті синтетичного волокна у м. Чернігові, куди переїхав улітку 1967 року. Із березня наступного року працював директором Чернігівського районного будинку культури. Відвідував заняття літературної студії, що діяла при обласній газеті «Деснянська правда», де опублікували його вірш «Перше побачення».
Згодом Станіслав Маринчик повернувся до рідної Ічні і з 1971 року завідував районною фільмотекою навчального кіно при райвно. Тоді ж організував на громадських засадах аматорські кіностудії «Сівач» і «Заспів». За два десятиліття роботи режисером створив більше двадцяти кінопортретів видатних земляків та інших фільмів різної тематики.
Кінострічки Станіслава Маринчика відзначені престижними нагородами на міжнародних, всесоюзних, республіканських фестивалях і конкурсах народної творчості та професійного документального кіно. За творчі досягнення студіям присвоїли звання «Народний самодіяльний колектив», а режисера нагородили значками «Відмінник народної освіти України» (1982 р.), «Відмінник кінематографії СРСР» (1987 р.), присвоїли почесне звання «Заслужений працівник культури України» (1988 р.) і включили до плеяди фундаторів українського аматорського кінематографа.
Більше півстоліття Станіслав Маринчик друкується в різних періодичних виданнях. Він і сьогодні є позаштатним кореспондентом Чернігівської обласної газети «Деснянська правда», а в 70-90-их роках минулого століття був позаштатним кореспондентом Чернігівського обласного Комітету з радіомовлення і телебачення. Документальні фільми Станіслава Маринчика демонструвалися і демонструються на телебаченні. Він є лауреатом обласних журналістських конкурсів «Людина і час», «На сторожі громадського порядку» і фотоконкурсу «Зупинена мить», які проводила газета «Деснянська правда».
Перша книжка Станіслава Маринчика «Біле латаття», до якої увійшли повісті, оповідання, вірші, кіносценарії документальних фільмів, побачила світ 1995 року. Через рік її автора прийняли до Національної спілки письменників України.
2001 року вийшов двотомник прозових творів Станіслава Маринчика, через рік – роман «Срібне весілля». Окремою книжкою Станіслав Гаврилович 2007 року видрукував літературний портрет художника і скульптора з Ічні Василя Швидченка «Співець рідного краю».
Важливою подією у творчому житті письменника стало видання 2009 року книжки «Сузір’я талантів», до якої увійшли 32 літературні портрети видатних митців-земляків. У другому і третьому виданнях їх було вже 37.
2011 рік подарував читачам книжку прозових творів Станіслава Маринчика «У нас в Озерах», а розширила та доповнила жанр і тематику його творчості збірка романсів і пісень «Із денця мого серця». Їх виконували видатні українські співаки: лауреати Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, народні артисти України Валерій Буймистер, Василь Нечепа, народна артистка України Валентина Пархоменко, заслужений артист України Олександр Круш та багато колективів художньої самодіяльності.
Поезії та уривки із прозових творів С. Маринчика звучали по національному та Чернігівському обласному радіо у виконанні заслужених артистів України Леоніда Отрюха та Раїси Решетнюк.
У 70-80-их роках минулого сторіччя Станіслав Маринчик на громадських засадах очолював Ічнянську районну організацію Українського товариства охорони пам’яток історії та культури і разом із місцевими активістами, головою Іржавецького сільськогосподарського підприємства Анатолієм Яцелою та краєзнавцем Іваном Дейнекою ініціювали збереження та відродження родинного будинку Левка Ревуцького: меморіального музею-садиби та встановлення погруддя видатному композитору(1989 р.).
Невтомний охоронець духовних надбань рідного краю, Станіслав Гаврилович ініціював
спорудження пам’ятників видатним землякам Степану Васильченку (1974), Василю Чумаку (1975), Івану Мартосу (1980), Анатолію Дрофаню (1989), Павлу Скоропадському (2004). Також ініціював заснування Ічнянських літературних премій імені видатних земляків: С. Васильченка (2005), В. Чумака (2005), О. Стороженка (2013), журналістської ім. В. Плюща (2006) та Прилуцької в номінації «Проза» ім. А. Дрофаня (2014).
У вересні 2003 року на громадських засадах письменник заснував і очолив Ічнянське районне об’єднання літераторів «Криниця», яке налічує 49 членів, що працюють у різних літературних жанрах і видали близько 90 книжок різної тематики. Він же засновник і головний редактор літературно-мистецького альманаху «Ічнянська криниця», який виходить із 2008 року.
За довголітню творчу працю Станіслав Маринчик удостоєний численних відзнак: медалі «Ветеран праці», Почесної Грамоти Верховної Ради України (2007), звань «Почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури» (1986) та «Почесного громадянина Ічні» (2008), почесного знака Товариства «Чернігівське земляцтво» у місті Києві» (2009), почесної відзнаки НСПУ (2012), «За любов до отчого краю та активну життєву позицію» відзначений дипломом та призом «Золота Ніка» Міжнародного Ялтинського фестивалю поезій (2014), нагороджений дипломом Х міжнародного фестивалю екранних мистецтв «Дніпро-cinema» імені Данила Сахненка м. Дніпро(2015).
За самовіддане служіння Десятій музі, багаторічну плідну працю на ниві кінематографа, активну громадську діяльність нагороджений Грамотою Національної спілки кінематографістів України та наручним годинником (2016). Відзначений медалями Міжнародної літературно-мистецької Академії України Івана Мазепи (2016) та Олександра Довженка (2017).
Станіслав Маринчик – лауреат літературних премій ім. М.Коцюбинського (1996), ім. С.Васильченка (2005), журналістської ім. В.Плюща (2006), Міжнародної літературної премії ім. М.Гоголя «Тріумф» (2006, 2015), всеукраїнських літературних премій ім. І.Кошелівця (2014), ім. Г.Сковороди (2015), ім.. П.Куліша (2015), Чернігівської обласної літературно-мистецької ім. Л.Глібова (2017).
Перед виходом на пенсію у 1990-1998 роках працював директором Ічнянської та Ніжинської районних дирекцій кіновідеомережі і за сумісництвом викладачем Ніжинського училища культури і мистецтв ім. М.Заньковецької. Академік Української Міжнародної академії оригінальних ідей (2009) та Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2014).
За 60 років творчої діяльності Станіслав Маринчик оприлюднив більше двохсот матеріалів краєзнавчої тематики. 2016 року створив у Ічні районний осередок Національної спілки краєзнавців України.
Здається, немає такої справи, узявшись за яку, Станіслав Гаврилович не доб’ється успіху. Тому й шанують ювіляра в його рідному місті і далеко за межами, а твори перекладені на тринадцять іноземних мов. Віриться, що виношує ця творча особистість не один цікавий задум, і ми станемо свідками чергового успіху сьогоднішнього ювіляра.
Наталія Черненко, член Національної спілки краєзнавців України
Указом Президента України Станіслав Маринчик нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Щиро вітаємо митця!
|
