«Малиновий дзвін» через 40 років
У житті кожної людини є дві найсвітліші та найщасливіші пори: дитинство і юність. Ще нікому не вдалося осягнути всю принадність і чарівність їхнього багатства, але те, що поєднує нас із тими прекрасними днями – це безмежний і цікавий світ на ймення Школа…
Сорок років минуло відтоді, як ми закінчили рідну Мартинівську середню школу. ЇЇ історія така ж багата і славна, як історія нашої неньки-України. А вчителі Мартинівської школи – це когорта подвижників, котрі свої серця віддавали дітям, навчаючи «розумному, доброму, вічному»…
Теплого літнього дня збиралися випускники. Щебетали, фотографувалися… Та не до рідного класу покликав їх дзвоник, бо 2008 року від удару блискавки школа згоріла. Випускниця 1972 року Алла Ісаєнко присвятила вірш цій трагічній події.
Згоріла школа
На серці боляче й печально,
І віє пусткою довкола.
В душі сльозою – вальс прощальний…
Згоріла школа.
Серпневе лезо блискавиці
Її розкраяло до крові,
І мудрості святі зіниці
Вже не відкриються ніколи.
Гортає пам'ять незабутнє
І повертає в рідну школу:
– Добридень, діти. Всі присутні?
Тоді продовжимо розмову…
І полились слова рікою
В безмежжі звуків неповторних.
Здавалась мова чарівною
В устах наставників невтомних.
О рідна земле, Україно,
Тебе учились ми любити,
На все життя, не на часину,
Душі пориви присвятити.
Згоріла школа… Та надія
У серці не згаса ніколи.
Своїй не зрадили ми мрії.
Хвилює щемна мить навколо.
Щиро вітала дорослих учнів колишній директор школи Катерина Ткаченко. Хвилиною мовчання присутні вшанували вчителів і учнів, які пішли за межу вічності. Схвилювала випускників і пісня, яку «фея» в рожевій сукні Настя Гуржій виконала під акомпанемент колишньої вчительки Поліни Дорошенко. Кожен із випускників 1972 року розповів про свої досягнення у професійному та сімейному плані. Є серед них і вчителі, і лікарі, і технологи, і робітники, і працівники соціальної сфери, і такі, хто назавжди пов’язав свою долю з рідною землею, із сільським господарством. На якусь мить усі знову стали безтурботними дітьми.
Організувала хвилюючу зустріч із юністю староста колишнього 10-Б класу Лідія Карпенко, адже не було вже з ними класного керівника, Вчителя від Бога, Олексія Андрійовича Ісаєнка.
Наговорившись від душі, одностайно вирішили зібратися знову через 5 років. Із натхнення та емоційного бризу народилися поетичні рядки.
Зустріч із юністю
Побувала в рідному селі –
Однокласників сім’я злетілась…
Стежечки великі і малі –
Всі переходити захотілось.
Грудочку рідненької землі
Притулю до серця і заплачу.
Любі мої друзі, вчителі,
Через сорок років знов вас бачу.
Пролетіли, ніби мить, роки,
Та в душі ми й досі молодії.
Хоч і не спинити плин ріки,
Не згортають крила наші мрії.
Очі ще волошками цвітуть
І вишнево-карими ночами.
Кожен з нас торує власну путь
Під рясними долями-зірками.
Та відчули знов себе дітьми –
Щемно серце з радості забилось.
Стали ми вже справжніми людьми –
Як батькам і вчителям хотілось.
За науку мудрую життя
Ми доземно голови схиляєм
Перед тим, хто в межах небуття,
Перед тим, кого ще обіймаєм.
… День згорнув вітрила голубі,
Мить прощання наступила знову.
Ти була і є в моїй судьбі,
Світла, незабутня рідна школо!
Від імені випускників 1972 року – Алла Бовсуновська, с. Безуглівка Ніжинського району
|
