Душа й нині співає
Минулого тижня відбулася зустріч колишніх учасників художньої самодіяльності «Ічнянського заводу сухого молока та масла». Вони із задоволенням відгукнулися на пропозицію Валентини Сироватської згадати часи спільної творчості. Підтримав та профінансував цю ідею й генеральний директор підприємства Віктор Кияновський.
Зібралися біля стін рідного заводу, у березовому гайку, на березі ставка з лебедями більше тридцяти чоловік – колишніх хористів. Когось підвозили автобусом, а хтось сам добирався, як наприклад, подружжя Станіслава та Надії Громових дісталися із Крупичполя на мопедах. Після обіймів, поцілунків, теплих привітань почали розспівуватися. Звучали рідні серцю мелодії пісень «А калина не верба», «Как земля прекрасна», «Ой заводе, мій завод» та інші. Керувала хором Надія Громова, акомпанувала Тетяна Бабич. Вже за першими акордами стало зрозуміло, що є ще порох у порохівницях. Не забули слів та нот, не втратили і злагодженості у виконанні.
Того вечора було чимало спогадів. Зокрема про створення в 1979 році хорового колективу. До того такі вже були в спиртовому та консервному заводах, а маслозаводчанам і собі хотілося на сцену. Валентина Сироватська звернулася до директора Олександра Скрипки за дозволом об’єднати творчих колег. А він був людиною твердого характеру, й каже: «Здуріла чи що? Молока по 200 тонн потрібно переробляти, – а вам співки та спорт подавай!». Не підтримав бажання працівників створити хор і колишній секретар парторганізації М.Л. Грищенко.
Запропонували відділу культури створити художню самодіяльність промислової зони міста за участю працівників консервного, тарного, масло- заводів та ПМК. Та на репетиціях щось не сподобалося консервникам і маслозавод від них відійшов. А до районного огляду колективів художньої самодіяльності залишався всього лише тиждень…
На той час директором маслозаводу став молодий, енергійний Віктор Кияновський. Він і підтримав створення власного колективу художньої самодіяльності. Всі гуртом «умовили» Клавдію Пеліхову та Тетяну Ярошик, щоб вони підготували до виступу на районній сцені хоча б жіночий склад хору – вокальний ансамбль. Першими його учасницями були Галина Чаленко, Валентина Даценко, Тамара Піроєва, Катерина Малютенко, Наталія Половко та інші. Репетирували щодня, а будинку побуту в цей час шилися дівчатам костюми. І всупереч численним застереженням, колектив з успіхом виступив на районному огляді, а згодом став хором, без перебільшення, одним із кращих на Ічнянщині.
Хор маслозаводу виступав не тільки на районній сцені, а й представляв Ічнянщину на обласній сцені, сусідніх районах, дарували свою творчість сільським трудівникам сіл Припутні, Гужівка, Івангород, Хаєнки, Монастирище, Южне, Бережівка, співали для працівників молочно-товарних ферм тодішніх колгоспів ім. ХХІІ зїзду КПРС та ПОСП «Ічнянське» в м. Ічня, «Червоного партизану» – с. Гмирянка, вітали працівників РЕМу, банку «Україна», сільгоспуправління та райвиконкому, а також мешканців міста біля Новорічної ялинки. Ічнянці й нині пам’ятають пісні «Пироги вилазьте з печі», «Наливайте браття» та «Калинову землю». Та найважчим екзаменом для хоровиків були виступи перед працівниками свого маслозаводу своїми найвибагливішими глядачами. Де б не виступали хористи у залі завжди був присутній Віктор Кияновський, який вболівав за них і підтримував морально.
Друге дихання отримав колектив у 2000 році, коли Віктор Павлович придбав сучасне музичне обладнання.
Учасники «Зустрічі для душі» з вдячністю згадували художніх керівників хорового колективу Клавдію Пеліхову, яка навчала їх елегантної вишуканості, Костянтина Слабеняка, Віталія Гузя, Миколу Кузьменка і «найрідніших» Надію Громову, концертмейстерів Тетяну Бабич, Тетяну Ярошик. А також активних його учасників, серед яких беззмінна друга ведуча, яка на ходу писала вірші та обробки до пісень Валентина Даценко, солісти Галя Майдан, Леонід Сапсай, Анатолій Довбня, Валентина Сироватська, Сергій Штанько, Зоя Радзієвська, Володимир Лаврук та інші.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять своїх колег, які вже перетнули межу вічності, а потім стиха заспівали «Журавлі».
Майже до темна тривала зустріч, лунали пісні, звучали спогади. Ніхто не поспішав додому, таким приємним було товариство колишніх колег. І всі гуртом висловили бажання зустрічатися й надалі хоча б раз на п’ять років.
Микола Іванчин
На знімку учасники колишнього хорового колективу Ічнянського маслозаводу.
Фото автора
|
