|
|
Головна » 2016 » Листопад » 14 » Змогла, зуміла, знайшла сили жити далі…
10:36 Змогла, зуміла, знайшла сили жити далі… |
Часто можна почути, що сюжети фільмів взяті з життя. Бо лише у реальному світі бувають історії, яких не придумаєш. Ця розповідь про жінку, якій довелось пережити багато випробувань.
Тетяна ніколи не була самотньою. На роботі своїм щебетанням тішать маленькі вихованці, вдома завжди оточена любов’ю і турботою чоловіка, не забуває і часто приїздить син з невісткою та внучкою. Незнайомим вона видається найщасливішою жінкою у світі. Тому, кому не відома її нелегка жіноча доля…
Тетяна народилася у 1960 році в Яблунівці, на Прилуччині. Мама Ольга Іванівна працювала вчителькою, тата майже не пам’ятала. Невдовзі переїхали у Парафіївку. Там мама влаштувалася в одній із шкіл. Згодом жінка вдруге вийшла заміж, у родині народився хлопчик. Тетяні здалося, що вона стала зайвою та нікому непотрібною. Тож, аби не залишатися вдома після закінчення восьмирічки, вступила у Київське будівельне профтехучилище.
Зрозумівши, що ця професія не для неї, через рік вернулася додому. З роботою їй тоді пощастило. Шістнадцятирічну дівчину, без освіти взяла працювати нянею завідувач місцевого садочка. Мабуть, вона помітила в очах юнки любов до дітей.
Через рік зустріла своє кохання, Івана, а згодом вийшла за нього заміж. Жили у квартирі, яку після від’їзду залишила мати. Вони з чоловіком та сином оселилися у місті. Молоде подружжя було щасливе. Один за одним народилися двоє синочків. Згодом Тетяна закінчила педучилище і стала вихователем. А тоді у двері постукала біда...
Прямо на уроці раптово померла мама. Вона вже була на пенсії, але підробляла в одній із сільських шкіл на Прилуччині. Після похорону Тетяні наснився сон: вона стоїть на кладовищі біля могили. Поряд мама, у гробу – хрещена, яка на той час була жива. Жінка піднялася з труни, а Ольга Іванівна говорить: «Якщо ти, Віро, не хочеш вмирати, я заберу з собою свою рідну дитину». Тетяна впала перед матір’ю на коліна: «Як ти можеш мене забрати? У мене ж двоє діток?»…
Цей сон був віщим. Через кілька тижнів Тетяна поховала свого 17-річного брата – розбився на машині. Мати слідом за собою забрала сина… Тяжко переживала втрату рідних людей молода жінка. Довго не могла оговтатися.
Через кілька років знову біда біду знайшла – Тетяна тяжко занедужала. Треба було негайно робити складну операцію з видалення щитовидки. Лікар переконував, що хвороба дуже запущена і без операції жінка довго не проживе. Але вона мусила жити заради своїх синів.
Уже минуло півроку після операції, але Тетяна почувалася ще гірше. Мліли руки, всередині щось тисло, тіло набрякло так, що її не впізнавали знайомі. Не могла навіть говорити. Обласні лікарі лише розводили руками і не бралися за таку складну пацієнтку. Мабуть, Господь уберіг тоді жінку від смерті. Завдяки знайомій Тетяна потрапила до столичної лікарні, де її вилікували.
Їй треба було повертатися на роботу, де не була більш ніж півроку, але вже не було куди. У дитсадку спочатку провели скорочення, а пізніше і зовсім закрили.
Де у невеликому селищі знайти роботу? Розгублена, втомлена від випробувань, вона не знала, як заробити копійку, тому погоджувалася на будь-яку пропозицію: працювала на заводі, на автостанції.
За роки випробувань до всього була готова Тетяна, тільки не до такого. Страшне горе прийшло в родину і вирвало з її обіймів старшого сина Андрія. Він помер від ниркової недостатності. Хлопець не дожив три місяці до тридцятиріччя. Земля пішла з-під ніг. З горя жінка не бачила сенсу життя. Але поряд були найрідніші люди – чоловік та менший син Максим, то ж підтримували одне одного, знаходячи в собі сили жити далі. І вона ставала сильнішою…
Світлана Цюпка
|
|
Переглядів: 403 |
Додав: lora
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|