Батьки і діти, онук і квіти
Хто заїжджає у Вишнівку з боку Ічні, неодмінно зверне увагу на охайне обійстя. Маленький хутірець із плетеними тиночками й горшками на них. Визирають, скоро закивають жовтими головами соняшники. А далі блищить прямокутне плесо ставочка, від якого довгими рядами побігли гарбузи, огірки, картопля. Біля води – бесідка. Літня спека тут не так доймає, а очі відпочивають на витворах природи й людських рук.
Кожен куточок двору, за двором і під парканом – квіти. Вимощені доріжки, садові ліхтарі, неймовірні «мухомори», великі камені й ніжні квіти. Пишні троянди, величні лілії, барвисті петунії… Цю красу створили невтомні руки родини Бражників. Займаються ландшафтним дизайном усі разом: батько Іван Григорович, мама Лідія Іванівна, син Олександр, невістка Юлія і внук Олександр. Корінні вишнівці.
Старші Бражники прожили в парі 35 років. З них років десять, як не будуються. Фактично, до срібного весілля добудовували то те, то інше. Старалися створити комфортні умови для життя. Особливо важко довелося, коли вчилися діти – і по чотири корови тримали. Зате син і донька мають вищу освіту. Олександр Іванович учителює в Івангороді, куди щодня їздить на роботу з молодою дружиною Юлією Анатоліївною, теж учителькою. Донька Олена Іванівна живе в Ічні, вона старший фельдшер на «швидкій». Батьки й самі «вчені» – Іван Григорович закінчив Ніжинський технікум механізації, завідував дільницею комплексної бригади у місцевому колгоспі, а Лідія Іванівна – культосвітнє училище, і досі працює в сільському клубі.
Старша господиня говорить:
– Я люблю квіти, і невістка прийшла така ж. Любимо природу, кожну рослинку дбайливо доглядаємо. Передплачували журнал «Сільський вісник», дивились серіали, то звертали увагу на інтер’єри. Побачимо щось незвичайно гарне – уже й собі хочеться таке зробити. Десь камінь знайдемо, папороть принесемо, облаштовуємо місцинку, щоб не кропива росла. Будь-яку роботу вп’ятьох швидко зробимо, бо не ділимо її на жіночу й чоловічу, гуртечком нагинаємось.
На що внук-випускник тільки зітхнув:
– Скоро й їсти варитиму…
Всі засміялися, а господар розповідає про свою пристрасть:
– Біля двору споконвіку була копанка. Я її поглибив екскаватором, очистилось джерельце, тепер є і вода, і риба. Карасів гайстрі (чорногузи – авт.) занесли, а коропів ми запустили. Коли схочеться риби, тоді й ловимо. Купаємось у жару після вибирання огірків. Правда, і в домі є вода, можна помитися.
Багато ще різних задумок у цієї творчої родини, та на все часу не вистачає. Як зізналася господиня, вони не відпочивають ні влітку, ні взимку:
– Тільки ніч – наша, і то не вся. Піч кочегарю щодня, груші сушимо, сир одтоплюємо. Садимо «клубничок», багато квасолі, огірків. Може, хто й заздрить, але кожна копійка дістається трудом. Головне завдання на даний час – вивчити внука. Треба ж і йому щось у руки дати, якісь «палітурки». Щоб у майбутньому мав хліб і до хліба.
Наталія Черненко
|
