Легше на душі стане, як пісня до серця загляне
Крупичпільське стаціонарне відділення територіального центру управління соціального захисту населення для людей похилого віку, інвалідів, які потрапили в складні життєві умови, нещодавно відсвяткувало ювілей. Будинок престарілих, як його коротко називають, був створений десять років тому за кошти районного бюджету з ініціативи голови райдержадміністрації Сергія Рубашки.
З того часу заклад прийняв 170 пацієнтів із різних населених пунктів району. Дружний колектив працівників на чолі з першим завідувачем Миколою Момотом створив для них хороші умови та домашній затишок. Нинішній завідувач стаціонарного відділення Світлана Степанова вдячна усім спонсорам, які сприяють проведенню ремонту та допомагають із забезпеченням меблями, побутовою технікою, продуктами харчування, миючими засобами тощо.
А 27 стареньких вдячні своїм доглядальникам за нелегку працю, яку не можна робити без доброї душі та щирого серця. Крім тепла, світла, їжі, чистої постелі престарілим потрібні й позитивні емоції. Місцеві учасники художньої самодіяльності по кілька разів на рік бувають у цьому будинку, даруючи гарний настрій. Недарма в народі кажуть: «Хто співає, той журбу проганяє».
З нагоди 10-річного ювілею засвідчити свою повагу старості завітали й ічнянські гості. Молебень за здоров’я мешканців стаціонарного відділення служили о. Іоан та о. Віталій (Ясенівки). За станом здоров’я старенькі до церкви вже не дійдуть, а помолитися їм просто необхідно.
І розвеселилися мешканці, коли хор районного будинку культури заповнив дзвінкими голосами кожен закуток їхньої оселі. Дехто підспівував, плескав у долоні, а почувши гру ансамблю гармоністів, «іменинники» намагалися навіть пританцьовувати. Пісня «Розпрягайте, хлопці, коней» колишнім парубкам і дівкам сподобалася найбільше.
Свято закінчилося, гості поїхали, а бабуся в інвалідному візочку по-дитячому скаржилася:
– І я хотіла б заспівати, та не об’явили. Така пісня жалісна, наче про мене. Ось послухайте.
Людям щастя, людям радість,
А мені одна біда.
Моя молодість проходить,
Як та мутная вода…
Зінаїда Капітоненко співала, а я записувала, бо вже не раз жалкувала, коли з відходом людини зникає з народної пам’яті й стародавня пісня.
Наталія Черненко
|