Справжній лікар Айболить
Лікувати крокодилів, гіпопотамів чи левів ветеринарним лікарям нашого району ще не доводилося, а ось домашніх улюбленців песиків та кицьок – так. Звичайно, після напружених робочих буднів і на прохання знайомих та сусідів. А головні їх турботи про здоров’я та продуктивність тварин із сільськогосподарських підприємств та підсобних господарств.
Визнанням праці ветеринарних працівників суспільством стало їх професійне свято, яке Україна відзначає в другу неділю серпня. Про одного з ветлікарів району, Віталія Курінського, який уже 12 років на сторожі епізоотичної ситуації в районі, ми розповімо сьогодні нашим читачам.
Коли Віталія запитали, чому він обрав професію ветеринарного працівника, він довго думав. А потім сказав, що, мабуть, це професія його обрала. Вплинуло те, що жив у Іваниці за сто метрів від ветеринарного пункту і на власні очі спостерігав за роботою ветеринарів. Та й із друзями в шкільні роки водив разом собак на щеплення та на уколи для лікування свого хворого чотириногого друга. Щоб не пручався, доводилося тримати його в руках, міцно стиснувши собаці щелепи. Віталій тоді з надією дивився на ветеринара, сподіваючись, що в того вистачить майстерності для позбавлення тварини від мук. Відтоді минуло кілька років і коли настав час обирати професію, то його старша сестра Олена, яка вже закінчила ветеринарний факультет і працювала по спеціальності, зуміла підказати брату необхідність у житті професії ветеринара. Тим більше, що Віталій змалку любив тварин і природу.
Шість років у Київській сільськогосподарській академії пролетіли непомітно. Теорію Віталій вивчив, тоді дійшла черга на практиці застосовувати здобуті знання та набувати практичний досвід. Спочатку його направили до Гмирянки, де на тваринницькому комплексі з вирощування свиней та молочнотоварній фермі він вакцинував і лікував худобу. Віталій, жартуючи, розповідав, що після півроку роботи його направили завідувачем Ольшанської ветлікарні. Крім Ольшани, до його дільниці входили також Городня й Сезьки. А він в одній особі й керівник, і виконавець. Роботи було багато за будь-якої пори року. І Віталій ніколи не відмовляв людям, щоб оглянути хворих тварин та провести профілактичні ветеринарні заходи.
Ольшанська лікарня стала трампліном або ж, як кажуть, черговим щаблем у кар’єрному зростанні Віталія Курінського. А шість років тому його призначили завідувачем Ічнянської дільничної лікарні ветеринарної медицини Відразу зросло й навантаження, бо крім Ічні доводиться обслуговувати Гмирянку, Гужівку, Сезьки. Всього до шести тисяч дворів. У помічниках Віталія – ветеринар Леся Каплюк, яка закінчила Козелецький ветеринарний технікум. Дівчина набирається досвіду від старшого колеги і відчуває з боку керівника всіляку підтримку у роботі. Сестра Віталія Олена теж працює в Ічнянській ветлабораторії й часто допомагає брату з терміновим проведенням необхідних аналізів.
У наші дні професія ветпрацівника включає безліч різних напрямів, бо від того, наскільки добре організована ветслужба, залежить здоров'я людей. Тому ведеться постійна профілактика хвороб, які можуть нести загрозу населенню. До професійних обов’язків спеціаліста ветслужби входять: профілактика й лікування захворювань тварин, проведення різних медичних і косметичних процедур, у тому числі операцій та ветеринарно-санітарний контроль при виробництві та реалізації продукції тваринництва.
А тварини, як ніхто інший, гостро відчувають до себе любов, тому чотириногі пацієнти від одного лікаря згодні витерпіти найболіснішу процедуру, а іншому не дадуть навіть оглянути себе. Талант ветеринара, як і будь-який інший, – це дар від Бога. Брати наші менші теж страждають від таких самих захворювань, що й люди: це й звичайна застуда, й ангіна, й виразка шлунку, й сечокам’яна хвороба… Нерідко в залишеної напризволяще собаки від туги не витримує серце – трапляється інфаркт. Лікування складних хвороб, звичайно ж, потребує часу. І ветеринарам спочатку доводиться боротися за життя своїх пацієнтів, швидко приймаючи рішення, а потім довго стежити за ними, заспокоюючи засмучених власників.
Все це притаманне й Віталію Курінському, в якого добре розвинена пам'ять, природна інтуїція, спостережливість, а ще володіє терпінням, доброзичливим ставленням до тварин та почуттям обов’язку. На наш погляд, ці риси і є головними у його професійності.
І якби, зараз хто-небудь запитав його, чи правильний він зробив вибір у житті, обравши професію ветлікаря, то Віталій тільки б посміхнувся, мовляв, хіба й так не зрозуміло? Друзі наші менші, які живуть поряд з нами, теж, як малі діти, потребують великої уваги.
Микола Смілик
|