Операція «Багратіон»
22 червня Україна традиційно вшановує пам'ять мільйонів загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. Це ще один привід згадати учасникам бойових дій про свої воєнні будні. Саме про такий день є розповідь-спомин нашого земляка, почесного ветерана України Євгена Морського.
Операція «Багратіон» так закарбувалася у моїй пам’яті, що я й нині її згадую. Вона була однією з найбільших стратегічних наступальних операцій радянських військ в роки Другої Світової війни. Розпочалася 22 червня 1944 року, в день нападу Німеччини на Радянський Союз в 1941 році. Основний наступ почався у ніч на 23 червня.
Білорусь, передня лінія фронту. 23 червня 1944 року. Вдень – спека, вночі – духота. Але зранку цього дня була мряка. На «передовій» без особливих змін – звичайна перестрілка, і обидві сторони роблять пристрілку намічених об’єктів. Поряд зрідка розривалася ворожа снайперська куля. Все інше – буденне. Вечір наближався до завершення. Дехто заліз у бліндаж і там примостився на ночівку, дехто просто усівся в окопі як можна зручніше, так і сподівався переночувати ще нічку. Але на фронті на кожному кроці несподіванка. Так і цього разу. Не встигла більша частина «пушкарів» заснути, як почувся голос вартового: «Бойова тривога! Підйом!» Він підходив до кожного бліндажа і до окопчика, де вмостились ночувати солдати. Повторював ту ж саму команду. Незабаром батарея вирушила у похід. Куди – невідомо. Командир батареї Помоталкін секрету не розкривав.
Через чотири години походу ми прибули на лісову галявину, недалеко від якої знаходилося болото та текла річка Друть. А метрів через чотириста – ворожа оборонна лінія. Нам необхідно пройти болото, форсувати річку, окопатись, найретельніше замаскуватись і чекати сигнал «катюші». І лише після цього ми мали себе демаскувати та вести стрільбу по ворожим амбразурам.
Під час переправи було важко, але труднощів солдати не боялися. Вгрузали по коліна, по пояс, замулювалася гармата (її вага 560 г). Одночасно тягли за собою снаряди у ящиках. У цей час ми, бійці, не були нічим схожі на людей – повністю в багнюці. А час невпинно наближався до світанку. Це найбільше усіх лякало. І от ми нарешті дісталися річки Друть, біля якої нас чекав «комфорт»: понтонний мостик із надутих поряд човнів та покладених декількох дошок. Ми з гарматами та снарядами вже на протилежному березі. Переправу швиденько було прибрано, відступати нікуди. За короткий час солдати окопались, замаскувались, навели приціли пушок. Чекали сигналу, який почули близько п’ятої години ранку. І загриміла уся наша артилерія. Снаряди та міни летіли в один бік. Батарейці відстріляли своє і з напругою та тривогою чекали, що буде далі.
Цілу годину йшла артилерійська канонада. Далі пішла піхота. На правому і лівому флангах наші колошматили німців. Навпроти знаходилися ретельно замасковані німецькі кулеметні точки, які не давали нам просунутись уперед. На цій ділянці ворог засівся добре. Свою оборону кріпив декількома лініями траншей, які ходами з’єднувались між собою.
Наші «Іли» почали бомбардувати міст через річку Березину. Надвечір ми з боями дійшли до річки. Німці, почувши артпідготовку, відчули смертельну загрозу і почали направлятись до переправи. А встигнути судилось, можливо, декому, бо іншим радянські соколи-герої відразу закрили дорогу. Тут вони наробили: широка асфальтована дорога була тісно забита танками, машинами, мотоциклами, битими фашистами.
Ввечері ми були у Бобруйську. Він – суцільний вогонь, проходити його вулицями просто неможливо. Вийшли за місто, там ліс. Далі йти нікуди і не було сил. А нікуди, тому що невідомо, як нас зустріне можливий ворог. Вирішили переночувати. Раптом почули як гучно і лунко сповістило радіо німецькою мовою: «Achtung, аchtung! Німецькі солдати і офіцери, ви оточені. Єдина надія – здатись у полон. Здавайтеся, і життя вам буде збережено». І тут рано-вранці полонені німці посунули здаватися.
На цьому свою розповідь-спомин закінчую. Але її продовження є у людях, які залишилися після перших двох днів, і у воєнних діях, які були менш значущими.
|