Мистецький хліб Леоніда Горлача
Моє знайомство з Леонідом Горлачом відбулося у 1967 році в Чернігові на заняттях літературної студії, що діяла при обласній газеті «Деснянська правда».
Леонід Никифорович народився 4 квітня 1941 року в Ріпках, але дитячі роки пройшли в с. Червоний Колодязь колишнього Лосинівського району. Як тільки пішов до школи, почав віршувати, а коли навчався в шостому класі, Лосинівська районна газета «Ударний труд» уперше оприлюднила вірші юного поета. Відтоді він навіки зріднився з красним словом.
У рідному селі не було середньої школи, а найближча десятирічка знаходилася в сусідньому Ічнянському районі. Три роки, щодня хлопець пішки долав п’ять кілометрів тільки в один кінець до с. Монастирище.
З великою повагою і теплотою Леонід Никифорович згадує своїх учителів і особливо викладача української мови та літератури Сергія Хруля, який помітив обдарованого учня і допоміг йому не тільки оволодіти технікою написання вірша, але посприяв, щоб поезії школяра надрукували в Ічнянський районній газеті «Ленінський шлях». Вчитель привив учню любов до своєї професії і після закінчення школи Леонід Горлач вступив до Ніжинського педінституту на факультет української мови та літератури. При вузі діяла літературна студія, якою керував викладач інституту Дмитро Наливайко. Разом із Леонідом її відвідували студенти старшокурсники Євген Гуцало та Володимир Мордань, які згодом стали відомими письменниками і своєю творчістю прославили рідний учбовий заклад. У майстрів українського слова майбутній поет вчився писати вірші, придумував неординарні сюжети, старанно відшукував яскраві художні образи та метафори. Намагався не копіювати сліпо класиків, а прагнув виробити власний творчий стиль, щоб принести в літературу щось своє.
Дмитро Сергійович часто запрошував на зустріч зі студентами відомих письменників із Києва. Якось у виші побував науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, літературознавець і критик Костянтин Волинський. Гість зі столиці. Він високо поцінував поезії Леоніда Горлача і надав хлопцю творчу підтримку.
У 1963 році юнак, успішно закінчивши навчання, був направлений на посаду вчителя рідної мови в Ніжинську середню школу № 1. Затим служив в армії, а після демобілізації працював у Ніжинській міськрайонній газеті «Під прапором Леніна». Талановитого журналіста помітили в Чернігові і запросили до обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт».
У 1965 році світ побачила перша збірка поезій Леоніда Горлача «Сонце в зіницях». На неординарного поета звернув увагу голова Спілки письменників України Олесь Гончар. Автора книжки прийняли до Спілки і запропонували працювати в Київському видавництві «Дніпро». Відтоді майже щороку виходять книжки поезій Леоніда Никифоровича, прозових творів та публіцистики. Цікаво, що він один із засновників на Україні нового літературного жанру, історичного роману у віршах.
Знаковою подією у вітчизняній літературі стала поява шести історичних романів у віршах Л. Горлача: «Ніч у Вишгороді», «Слов’янський острів», «Чисте поле», «Перст Аскольда», «Мазепа», «Мамай». Історичні романи земляка, помітно збагатили не тільки українську літературу, а навіть літературну творчість усіх слов’янських народів.
Леонід Горлач знаний не тільки на Україні, але і за її межами. Окремі його твори перекладені майже на всі мови народів колишнього Радянського Союзу. За творчі досягнення на ниві красного слова він нагороджений медалями «За трудову доблесть» та «За будівництво Байкало-Амурської магістралі», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Грузинської РСР. Поет є лауреатом Республіканських премій ім. М. Островського, І. Нечуя-Левицького, Міжнародних премій ім. Г. Сковороди, ім. В. Винниченка, Фундації д-ра М. Дем' яніва, Чернігівської обласної премії ім. М. Коцюбинського, премії журналу «Дніпро» ім. А. Малишко. Багато років Леонід Никифорович редагує газету «Отчий поріг», Чернігівського земляцтва в м. Києві. На сторінках свого видання часто оприлюднює твори наших «криничан».
Леонід Никифорович – видатна творча особистість, але він не належить до «патріотів», які заради власного піару рвуть вишиванки за неньку Україну. У своєму вірші він написав: «Краще тихо з голоду померти, а ніж продати честь за сухаря». А патріарх української поезії Павло Тичина сказав про Леоніда Горлача: «Могутній талант із м’якими ліктями».
У творчому доробку поета близько п' ятдесяти книг різних жанрів. Із великим інтересом я прочитав його чергову книжку поезій «Знак розбитого ярма», до якої увійшли вірші та поеми, написані впродовж кількох ближніх років. У збірці чимало прекрасних поезій. Усі вони настільки довершенні, глибинні і філософськи мудрі, що навіть гублюся визначити, які з них найкращі. Книжку поезій «Знак розбитого ярма» висунуто на здобуття Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Творчий доробок земляка гідний найвищої відзнаки.
Станіслав Маринчик
Знак розбитого ярма
На щастя і печаль я маю право,
При них обох моя душа згоря.
А ти, примхливо і облудна славо,
немов ярмо, що скинула зоря.
Печальний нині, був веселим зроду,
але від того плакати дарма.
Над небозводом рідного народу
поет – як знак розбитого ярма.
|