1 березня 2014 року обидві палати Державної думи Російської Федерації проголосували за пропозицію Путіна про введення російських військ на територію нашої держави. Третій рік частина України перебуває під окупацією, де проживає понад чотири мільйони наших громадян. Більше трьох тисяч українських воїнів загинули зупиняючи російського агресора, більше семи тисяч мирного населення загинуло під час російсько-української війни.
Опитавши більше 130 воїнів-учасників бойових дій АТО з Ічнянщини, я можу з упевненістю сказати, за що вони воювали і продовжують це робити зараз. Не за владу, якій довіри немає, бо народ у нас окремо, а ті, хто дістається «до корита», зазвичай діють, як і попередники. Не за статус, який отримують далеко не всі, хто був на передовій. Не за пільги, за які часто доводиться «воювати» ще більше, ніж на фронті. А за те, щоб існувала наша Україна, щоб спокійно жили українські діти.
Що воїни бачать там, на східному фронті? Навіть якщо батьки є носіями сепаратистського світогляду, їхні діти піддаються українізації, коли спілкуються з бійцями і волонтерами. За 20-30 кілометрів від лінії вогню вони носять вишиванки, стрічки і віночки.
За це багатьох переслідують, б’ють і навіть убивають, як це сталося з 17-річним голкіпером футбольної команди з Краматорська Степаном Чубенком, котрий за проукраїнську позицію помер мученицькою смертю від рук бандитів-«днрівців». Загинув ще 2014 року, а тіло мати змогла допоховати лише на початку лютого 2016 року…
Про цих дітей боєць 44-ї артилерійської бригади Анатолій Дорогобід сказав так: «Хай ми загинемо усі на сході, але це буде більша користь, ніж уступити ворогу хоч краплю територій. Що тоді буде з тією патріотичною молоддю, яка там? Її просто знищать…».
А що в цей час відбувається в глибокому тилу, на Ічнянщині? Наближається свято Останнього дзвоника, випускний. Деякі батьки та вчителі планують одягати 11-класниць у форми радянського зразка, такі, як прийнято носити в «днр» та «лнр». Більше того, учнів переконують, що те коричневе плаття – це символ випускника і закінчення школи (якої, радянської?), а не одягнуть форми – це відобразиться на оцінках.
Наші діти у 2005 році йшли до школи у формах «білий верх, чорний низ». Носіння такої форми вимагали всі 11 років. То чому ж тоді на День міста, на свята Першого й Останнього дзвоників, 9 Травня дітям знову пропонують носити те, що вже відмерло? Хто дає такий наказ? Чи читають ті, хто схиляє дітей до цього абсурду, закон про декомунізацію? І чи усвідомлюють учителі, за що воюють бійці на сході?
Дорогі освітяни, а також деяка частина батьків 11-класників, перед тим, як порушувати закон про декомунізацію і просити дітей одягати радянську форму, зневаживши при цьому кров бійців, яку вони проливають за Україну, пригадайте хоча б тих дітей, які гинуть в окупації за нашу свободу.
Олеся Реута, депутат міської ради
|