"Трудова слава" ІЧНЯНСЬКА ГАЗЕТА

Категорії розділу

Головна » 2018 » Січень » 12 » Вдячний за допомогу
14:59
Вдячний за допомогу
Культура і гуманність, на жаль, не спостерігаються на нашому «олімпі». Образи та лайка стали нормою народних депутатів, окремих високопосадовців. У низах хамство процвітає ще більше. На престарілих людей нерідко дивляться, як на відпрацьований матеріал. Доводилося чути, як старій людині один молодик заявив: «Що ви там балакаєте! Від вас уже землею несе».
Але хотілося б відмітити із свого життя, а воно вже не коротке, що крім зневаги, злодійства, убивств, чим особливо рясніють наші ЗМІ, є ще й промінчики поваги та небайдужості.
Розповім два приклади зі свого життя.
Якось поїхав скутером у гості до дітей, які живуть в Ічні, та дорогою мій транспорт заглух. Тягну його з усіх сил. Повз проїжджають люди туди-сюди, усі поспішають, ніколи ….
Назустріч, у цьому потоці, теж на скутері їхав хлопчина. Спочатку проїхав повз, а потім розвернувся і порівнявся зі мною «Що у вас, діду із транспортом?» «Не знаю», – кажу. – «Був на заправці, – а після не заводиться. Я і свічку поміняв та все одно не їде». «Давайте його сюди, спробуємо щось зробити». Вручивши хлопцеві свого скутера, спостерігав, як він перевіряв різні механізми. Через якийсь час мій транспорт загурчав. Я був дуже вдячний цьому хлопчині і запитав: «Як тебе зовуть?» «Богданчик, – відповів він. – Та я ще тому допоміг вам, бо хочу вчитися на механіка». «Велике тобі спасибі, і подякуй своїм батькам, що ти у них такий є», – мовив я на прощання. Це було у 2016 році.
Другий випадок стався зовсім недавно, у грудні.
Поїхав я автобусом в Ічню за ліками. Купив ліки, пройшовся ще у справах і йду з базару на зупинку. Аж бачу як мій автобус вже рушає. Біжу, махаю руками у надії, що хтось побачить. Та автобус лише набрав швидкості. У розпачі та безнадії зупиняюся, ледь переводячи подих. Серце ось-ось вискочить із грудей, а думки про одне – як бути?
І раптом біля мене зупиняється легковик, відчиняються двері і водій гукає мені: «Діду, скоріше сідайте.» Не зразу до мене дійшло, але сів. «Зараз ми його доженемо. Де стає на першій зупинці?» «Біля старої пошти», – кажу. Одна мить і я вже пересідаю до автобуса. Все сталося так швидко, що не встиг навіть розгледіти водія як слід. Від грошей він категорично відмовився. Тож я подякував йому та попросив передати вітання батькам, хай гордяться таким сином.
Уже в автобусі побачив, як він розвернув своє авто і поїхав назад у центр. Тож, виходить, людина відклала свої справи, щоб допомогти якомусь діду. І знову мене переповнили почуття, де перемішалися з вдячністю надія і віра у краще майбутнє нашої країни. Вірю у те, що такі приклади чуйності та небайдужості може навести кожен. І, мабуть, слід говорити про це. Побільше оптимізму і добра у наше сьогодення! Бажаю цього усім, зокрема, і своїм невідомим помічникам.
Микола Коворотуша,
с. Гужівка
Переглядів: 105 | Додав: lora | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук