Село майбутнього
Хто їздив уранці з Ніжина приміською електричкою, розуміє, що не від гарного життя люди по кілька годин добираються у місто на роботу в умовах, що нагадують евакуацію під час війни. Раніше їздили і з сіл Носівського, Ніжинського та інших районів Чернігівщини, де нині господарює сільгосппідприємство «Агропрогрес», засноване Іваном Куровським. Але з приходом цього інвестора така потреба відпала.
Погожої осінньої днини заїжджаємо в один із підрозділів «Агропрогресу» – тракторну бригаду в Степових Хуторах. Тут людно, скрізь новенька техніка, відремонтовані приміщення – все свідчить про те, що підприємство міцно і впевнено стоїть на ногах. Бригадир Микола Вовкогон розповідає, що в бригаді працює 32 чоловіки, 23 з них – трактористи. І додає, що неподалік у село зайшов інший інвестор, який працевлаштував із села аж …чотирьох людей.
Коли до нас підійшли чисто й акуратно одягнені молоді хлопці, я ніколи б не подумала, що це механізатори. Дізнавшись, що мене здивувало, хлопці запросили подивитися їхні робочі місця. Побачене просто вразило. Вся сучасна імпортна сільськогосподарська техніка – чи то трактор, чи бурякозбиральний комбайн, чи самохідний обприскувач, що на той час знаходилися на тракторному стані – це такі собі міні-офіси на колесах. Зручне м’яке крісло, «бортовий» комп’ютер з монітором, GPS-навігатор, магнітола, кондиціонер… Герметично зачинені вікна зменшують рівень шуму, не дозволяють потрапляти до кабіни ні пилюці, ні отрутохімікатам. Повністю контрольований температурний режим забезпечує комфортну для механізатора температуру, як взимку, так і влітку. А режим автоматичного управління дозволяє йому навіть на кермо не тратити зусилля. Машина може йти по полю самостійно – ідеально рівно і точно за заданими параметрами.
Та й з ремонтом тракторів не потрібно возитися, бо на місці ремонтуються тільки найпримітивніші вузли і деталі. Все інше робиться виключно через сервісні центри. Загалом, запевняють хлопці, машини дуже прості в управлінні, освоюєш кілька кнопок і слідкуєш за показниками комп’ютера. То чому б і музику не послухати, так би мовити, на робочому місці!
Микола Семенець у свої тридцять років встиг наїздитися до столиці – працював охоронцем. Але подивившись, як його односельці добре заробляють, працюючи трактористами в «Агропрогресі», вирішив і сам спробувати. І тепер на моє питання, чи не хоче втекти із села, змінити роботу, сміється - коли щось і хотів би, так це ще сучаснішого трактора. Його мрія - новинка німецької техніки – трактор «Фенд», що працює повністю на автоматиці. Кабіна в таких машинах розміщена на, так званій, повітряній подушці, тому вібрація там практично не відчувається. Такі в «Агропрогресі» вже є, але потрапили на інші відділки.
А ось іншого мого співрозмовника доля закинула на Чернігівщину звідти, куди навпаки їдуть з усієї України – з Київської області. Юрій Іванов працював у столиці майже 20 років. Але робота далекобійника, коли весь час у дорозі і не бачиш ні сім’ї, ні дітей з часом набридла, як і загалом міське життя в чотирьох стінах. Та й ростити діток на асфальті не хотілося.
Зараз він механізатор широкого профілю, може повести будь-який трактор чи комбайн. А ще Юрій один із небагатьох працює на самохідному оприскувачі. Машина непроста, тільки ширина її в робочому стані 30 метрів - більше дев’ятиповерхового будинку. До того ж робота йде з хімікатами, потрібна особлива уважність та обережність. Хоча знову ж таки герметично закрита кабіна і кондиціонер практично виключають небезпеку отруєння.
Обидва хлопці дуже задоволені своєю роботою. Ще б не бути задоволеними, якщо в сезон вони можуть заробити до десяти, а на оприскуванні – і більше двадцяти тисяч гривень у місяць. Таких грошей навіть в столиці спробуй пошукай! Молоді люди цінують не тільки заробіток, але й ставлення до себе керівництва підприємства. А про людей в «Агропрогресі» дбають не на словах. Щороку з початком весняно-польових робіт починає працювати їдальня. Триразове харчування механізаторам розвозять туди, де йдуть роботи - на тракторні стани і навіть в поле. Це не так, як у сусідів, - розповідають вони про роботу в іншому сільгосппідприємстві, - на день дають тобі батон хліба та банку тушонки і що хочеш, те й роби з ними!
Із захопленням, по-іншому й не скажеш, механізатори розповідають, що коли приїжджає Іван Куровський, то завжди підходить до людей, запитує про справи, потисне руку, навіть якщо вона по лікоть в мазуті. Всі, з ким довелося поспілкуватися – від водія до бригадира, на питання про справи повторюють в один голос: «Тільки б дав Бог здоров’я Куровському, тоді справи будуть добрими. Всі вдячні народному обранцеві за гарні умови не лише праці, але й життя у наш непростий час. Бо добре знають, що за кілька кілометрів від сіл «Агропрогресу» – знаходиться зовсім інша «країна». Неремонтовані дороги, школи, дитсадки, клуби…список можна продовжувати, хто бував у наш час на селі, знає.
Люди все бачать і розуміють. Тому вони навіть більше за свої заробітки цінують те, що їхні діти мають можливість ходити до прекрасно відремонтованих і обладнаних всім необхідним дитсадків і шкіл.
У яке б село не заходив господарювати Куровський, він починає з газифікації, що дозволяє селянам мати сучасні зручності і комфорт, за якими більшість молоді їде до міста.
«Агропрогресівцям» не потрібно їхати до міста. Наприклад, у найближчих Носівці та й Ніжині немає навіть комунальних лазень. А в Степових Хуторах – до їхніх послуг цілий оздоровчий комплекс. Тут можна не лише попаритися в сучасній лазні, але й безкоштовно скористатися послугами терапевта, а за символічну плату навіть стоматолога. Причому стоматкабінет обладнаний дружиною Івана Куровського Ольгою Яківною на рівні столичного.
Має «Агропрогрес» і свою карету «швидкої допомоги», і навіть власну пожежну машину, що завжди напоготові. За символічну плату людям засівають, обмолочують, орють і культивують городи, завозять солому, мелють зерно на дерть та ін. Усі пайовики отримують подарунки на Новий рік, жінки на 8 Березня, ветерани до Дня Перемоги, працівники – премії за підсумками року, до Дня працівників сільського господарства.
Можливо, сьогодні ще не всі усвідомлюють значення і масштаб зробленого для селян Іваном Куровським. Доки в державі на різних рівнях йдуть розмови про те, що робити з селом, що вже багато років занепадає і вимирає, ця людина тихо, без зайвого розголосу одне за одним відроджує села, дає людям роботу, створює нормальні умови життя. Напевне, це і є відповідь на питання про те, що робити, яким повинне бути село, щоб бути життєздатним, відповідати викликам часу. Принаймні, хочеться вірити, що українське село майбутнього йтиме шляхом, запропонованим Іваном Куровським.
Олександра Селецька
|
