Альтернатива китайпрому – у сільській глибинці
Сьогодні мотоблоком чи трактором у сільському подвір’ї вже нікого не здивуєш. Китайська промисловість наситила ринок різним навісним обладнанням до них, від окучників та плугів до однорядних картоплесаджалок. Але такого агрегату для садіння картоплі, як змайстрував умілець із Бурімки Григорій Савченко, на базарі не знайти. Серйозно майструвати із заліза Григорій Костянтинович розпочав у 1993 році, коли пішов на заслужений відпочинок. Спочатку зробив маленького трактора, щоб не бігати по сусідах, коли потрібен транспорт. Навіть отримав номерний знак на свій виріб.
– Взагалі-то, я хотів купити собі трактора, бо мій саморобний не тягне двокорпусного плуга. В той час саме почали колгоспи розпадатися, все розпродували. Мені запропонували взяти гусеничного трактора, а нащо ж він мені? Що б я із ним робив, раптом яка поломка? Подумав та й придбав від нього тільки двигун. Купив раму від 157-го ЗІЛа – і почав складати техніку. Другий мій трактор уже майже готовий. Я його й заводив, тільки з двору не виїжджав. Транспорт відмінний: у нього повертаються і задні, й передні колеса, майже як у Т-150. Зробив так, щоб він розвертався в обмеженому просторі, – говорить майстер.
У колекції агрегатів Григорія Савченка особливої уваги заслуговує картоплесаджалка, яка одночасно виконує три операції: оре ріллю, відразу ж садить картоплю та вносить мінеральні добрива. Таке раціоналізаторське рішення дає можливість зекономити на коштах та пальному.
Крім того, у саджалці є плуг оригінальної конструкції, який оре ріллю попід парканом чи самісіньким обніжком, аби не доводилося заїжджати колесом на сусідній зораний город. Плуг може рухатися вліво-вправо відносно руху самого трактора. Таке раціоналізаторське рішення китайцям і в голову не прийде. Тож наш земляк фактично втер носа представникам Піднебесної, хоча і має досить скромну освіту.
– У мене дуже проста освіта: сім класів і коридор, – говорить жартома Григорій Костянтинович. – Навчатися не подобалося, бо цікавився столярною справою. У сімнадцять років майстрував вікна та двері. А коли пішов у бригаду столярів – працював з досвідченими робітниками. За все своє життя ким тільки не довелося бути: і мірошником, і монтажником на буровій, і токарем… Працював із деревом та залізом. Але нині столяри нікому не потрібні, бо люди ставлять пластикові вікна.
Андрій Грудницький
|
