Гарна зима, коли у хаті тепло
Ось і розпочалася календарна зима, невдовзі прийдуть люті морози та заметілі. Чудова пора, щоб за всім цим спостерігати через вікно теплої домівки. Та чи у всіх вона буде такою, чи не станеться часом так, що хтось зимуватиме у холодній хаті?
У групі ризику – престарілі громадяни та сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах. Голови територіальних громад запевняють, що це життєво важливе питання у них на особливому контролі, і вони готові оперативно відреагувати на нештатну ситуацію.
Згідно з офіційними даними станом на 1 грудня у районі налічувалося 11289 пенсіонерів, щонайменше половина з них має досить похилий вік. За словами очільника територіального центру соціального обслуговування громадян Григорія Книша, із цього загалу в них на обслуговуванні перебуває 1839 одиноких громадян, які не здатні самостійно себе обслуговувати, тож соціальні робітники всіляко їм допомагають. Пічне опалення з них мають лише 634 громадяни, і всі вони забезпечені паливом. У перспективі під опіку соціальних робітників буде взято 340 громадян. Територіальним центром постійно проводиться моніторинг з виявлення людей, які потребують сторонньої допомоги.
Уже не перший рік проводять роботу по виявленню людей у холодних хатах, і не лише із числа пенсіонерів, медичні працівники. Головний лікар ЦРЛ Дмитро Івасюк повідомив, що його підлеглі це роблять під час подвірних обходів.
Чи справді до людей є комусь діло, особливо у віддаленій глибинці? Про це найкраще знають самі старенькі, котрим доводиться доживати там віку. Одне з таких сіл – Тарасівка, яке географічно розмістилося під прилуцьким районом і належить до Ольшанської сільської ради. Хати розкидані, паркани лише від дороги, хащ практично немає, на подвір’ях ростуть сади. Вдалині помітив бабусю, підійшов ближче, розговорилися.
– Нас тут лишилося, як кажуть, «п’ять хат», а взагалі більше десятка жителів набереться, – розповідає 75-річна тарасівчанка Ганна Зіненко. – На літо до 30 чоловік набереться, тут дач багато, дачники приїздять на все літо, пасічники облюбували місце, мисливці. Та однак мало людей, а раніше ж людно було, корівня стояла, коней тримали, ланки пололи, дитсадок працював, початкова школа робила. Стояла у нас і водонапірна башта, воду качала, а коли роздавали ферми, її спиляли. Мабуть, за борги. А який же колгосп стояв, молоко гарно доїли, по відру бувало, а від якої корови – і ще більше. Руками поподоїли, а тоді апарати купили.
– А як же ви тут зимуєте?
– Та так і зимую. Коли дорогу замітає снігом, то хліб сама печу. А так люди ходять до Ольшани у магазин (навпростець близько трьох кілометрів, авт.). Я ще поки на велосипеді їжджу. Із підприємців продукти нам ніхто не завозить, а раніше, коли людей жило багато, то машина із продуктами заїжджала. Та у нас тут без нагляду немає нікого, діти дивляться за стариками. Головне, що мобільний телефон є.
– То ви всю зиму в заметах?
– Цієї весни, ого який сніг був, кілька днів заметеними посидіти довелося. А так, навіть до моєї хати дорогу чистять від Віктора Кияновського чи від фермера з Ольшани Олександра Бондаря.
– А із паливом як?
– Топити є чим, ліс поряд, п’ятеро дітей маю, раптом чого, то підсоблять. Та зараз готових дров і у двір завезти можна, за гроші, правда, та пенсію ж усі получають. Маю і газ балонний, син із Прилук привозить, а інші в Ічні купують.
– Медичні працівники навідуються?
– Я сама йду до медички, як здоров’я нема. Та скаржитись нічого, роботу свою знає, як у моєї дочки (живе метрів за 300) недавно народилася дитина, медичка щотижня приїздила, перевіряла здоров’я дитини.
– Світло вимикають?
– Бувало пропадало, так дачники розчистили трохи лінію, тоді наладилось. А могли ж без електрики і назавжди лишитися. Якось 2004 року у нас лінію хтось украв, всю на світі зняли, від Тарасівки до Ольшани. Та за один день її назад і поставили, мабуть, хтось натупав, тоді ж саме президентські вибори були, – повідала Ганна Петрівна про життя в глибинці, попрощалася і пішла доварювати півня, бульйон із якого, мабуть, за час розмови встиг і википіти на плиті.
Андрій Грудницький
|
