Замість прибутку – одні мозолі
Завжди вважав, що тримати корову – справа не з легких, а дві чи три – й поготів. Крутитися біля худоби потрібно від самого світання: чистити, підстеляти, напоїти-нагодувати, до череди вигнати та й видоїти два-три рази на день. Потім вирішити проблему збуту: на базар, чи в молочарню? Щоб мати пристойні надої необхідно турбуватися про збалансований раціон корови. І заготівля кормів є одним із найважчих та найвідповідальніших моментів… А є ж родини, які й до трьох десятків корів тримають. Серед них – сім’я Скоробагатьків із Івангорода.
– Сільським господарством ми почали займатися з 1986 року, коли одружилися з Сашком, – розповідає господиня «фермерського» обійстя Світлана Михайлівна. – Спершу була одна корова, а з кожним роком поголів’я все збільшувалось і збільшувалось. І вже сьогодні в господарстві ми тримаємо 28 голів ВРХ, серед яких 12 дійних корів. Та скажу чесно, тримати стільки ВРХ немає ніякої вигоди, на них якщо і заробиш, то тільки мозолі.
А щоб мати гарний прибуток у корів потрібно вкладати гроші. А де ж їх брати, як обмішка дві гривні коштує, макуха дві з половиною, а за молоко і двох гривень не дають? Цього року ми купили для худоби 10 тонн обмішки та 2 тонни макухи, за що лишилися винними ще 18 тисяч гривень. А ще ж потрібно 15 тонн силосу, який коштує по 250 грн. за тонну. А зиму у нас корови не дояться, коли на молоці можна хоч щось заробити. А скільки сіна потрібно?
Вигідно лише телят тримати і «молочними» продавати на забій. Сьогодні держава дотує утримання молодняка, але на ділі шкірка вичинки не варта. За нумерацію телят потрібно заплатити, а як діло до продажу дійде – у районній ветлікарні, місцевого ветлікаря, сільській раді довідки візьми. За кожен папірець потрібно заплатити, на дорогу витратитись, дорогоцінний час перевести. А щоб продавати немолочне теля, то вигодувати потрібно не менше трьох центнерів. Тільки зі збитками лишишся, тим більше, що теляті щодня потрібно дев’ять літрів молока.
За весь час на коровах ми так і не розжилися, хіба справили сину весілля, купили старого трактора та новий легковий автомобіль. Та і того в кредит брали, який нам оформив, як здавачам молока, Віктор Кияновський. Тільки Віктор Павлович нас і підтримує, за що ми дуже йому вдячні.
Ось таку «мужицьку арифметику» почув від Світлани Скоробагатько. Скільки сил родина витрачає на господарство, щоб заробити на ньому копійку, можна тільки уявити. А ще щодня доводиться вставати о четвертій ранку, адже до шостої слід встигнути віднести молоко до молочарні, а до того необхідно напоїти і нагодувати корів. На одне тільки доїння йде більше години, це при тому, що родина має доїльні апарати. А ще ж потрібно 1,8 га городу обробити…
Ентузіазму, невтомності та відданості селянській праці наших земляків можна тільки щиро позаздрити. На них тримається село і до столу маємо якісні продукти. Нехай їм здоровиться і державні програми підтримки сільського товаровиробника, які нині впроваджуються у державі, зрештою дадуть прибуток по ділам їх…
Андрій Грудницький
На фото: Світлана Скоробагатько зі своїми помічниками: сином Андрієм та донькою Настею
|
