Людмилі Шинкаренко з Більмачівки 25 років тому на весілля мама подарувала корову. Потім їх стало дві. А зараз рогате поголів’я родина збільшила до одинадцяти: сім корів та чотири бички.
У Більмачівці п’ять років тому люди тримали 165 голів великої рогатої худоби. Нині залишилося 142. Люди старіють, вимирають, виїжджають, так і зменшується поголів’я. Бо роботи в селі останні десять-п’ятнадцять років як не було, так і немає.
– Ми своїх двох дівчат вивчили та на ноги підняли завдяки коровам, – каже Людмила. – На весілля – знову гроші. Далі – родини, хрестини… Де на все це заробити? А корівки виручають. Паруємо своїми бичками. А через два роки здаємо на м’ясо.
Шинкаренки встають о п’ятій. Попили кави – і поратися. До хати заходять десь о десятій вечора. Виходить, що робочий день у подружжя – сімнадцятигодинний. Удвічі довший, ніж прописано у Трудовому кодексі, який захищає права працівників. Але то на виробництві, на службі. А в сільській праці немає ні вихідних, ні відпусток. І так щодня.
Раніше, коли корів було менше, жінка доїла вручну. А як дійне стадо побільшало, чоловік купив доїльний апарат. Зять Сергій провів тещі майстер-клас і тепер доїння автоматизоване. Якщо корова розтелилася – доїть тричі вдень, а так – двічі: вранці та ввечері. Влітку здавали по дев’яносто літрів молока, а зараз – шістдесят. Зате зараз удвічі зросла ціна на молоко, хвалиться господиня. Улітку платили за літр базисної жирності 2,50 гривень, зараз 5 гривень.
У сільських трударів сімдесят соток лише під оранкою, а ще сінокоси. На дерть мелють зерно, що отримують за паї …….
Яка вона сільська праця, усі знають. Тому так важливо, щоб цей тягар лягав і на чоловіка, й на жінку. І цій родині пощастило. Про свого чоловіка Станіслава жінка відгукується дуже гарно. Говорить, що він все вміє. Колись працював будівельником, то сарай для худоби просторий змайстрував і всьому дає лад самостійно.
Сама господиня вже десять років працює соціальним працівником. У неї під опікою десять бабусь, яким треба приділити належну увагу. Так Людмила заробляє хоч якусь пенсію.
Дочки з родинами живуть в Ічні та Чернігові. Маминим гостинцям завжди дуже раді.
– Хіба у місті докупишся. Все дороге, – каже Людмила. – А з села своє, домашнє, завжди свіже. Мій зять, чернігівський, дуже любить налисники. Я завжди готую їх, коли він до нас приїжджає. А ще, як є час, люблю наліпити вареників, торт спекти.
Мають Шинкаренки й хобі: Станіслав – рибалка, Людмила – учасниця художньої самодіяльності, любить співати, танцювати. Найбільше до душі їй пісні з репертуару «Лісапетного батальйону». І коли приїздить у гості онука, тоді в оселі стає весело: і співають, і танцюють. Такі вони Шинкаренки з Більмачівки.
Світлана Цюпка
Фото автора
На фото: На пасовищі Людмила Шинкаренко біля своїх корівок
|
