|
|
Головна » 2016 » Квітень » 8 » «Про страх думати ніколи, треба відбиватися»
13:51 «Про страх думати ніколи, треба відбиватися» |
36-річний старшина першої роти морської піхоти 501-го батальйону Тарас Гриценко воює на сході з березня минулого року. Нині – у Широкиному, на Донеччині. Нещодавно прямо на передовій йому вручили медаль «За військову доблесть». Вдома, у рідній Гужівці, на чоловіка та батька чекають дружина Юлія та 11-річна донька Катруся.
Тарас навчався у школі офіцерів у Старичах, на Яворівському полігоні. Із 22 липня – у Широкиному, каже,«там, де тепло, бо гріють». Перші дні хлопці навіть не могли заснути від постійних обстрілів але потім звикли.
– Коли наступають, – розповідає сержант Тарас Гриценко, – страху немає:або ми їх, або вони нас. Про страх думати ніколи, треба відбиватися. Як не старайся розказати, на словах виходить не те. Пожити там, побачити – інша справа. Найбільше вразило, що Широкине було таким гарним місцем, а що з ним сталося! Все розбомблене, дахів немає, люди давно повиїжджали, залишивши надбане. Коли відновиться колишня краса курортного селища? Шукав земляків, щоб поспілкуватися, – нікого з Ічнянщини. Однак усі свої, українці), , Не має значення ні вік, ні звання, у складних ситуаціях один за одного горою. Всі стоїмо за одну ідею – захистити нашу землю, не пустити ворога далі, щоб не прийшли сюди, де наші сім’ї. А вороги воюють за гроші, бо Росії потрібна дорога на Крим. З нашого боку дотримуємося перемир’я. Влітку взагалі було тихо, а тепер вони стріляють в основному вночі, щоб спостерігачі не знали. Побут організований нормально, щотижня приїжджає «баня».
Під Новий рік волонтери привезли сосонку з іграшками. У польових умовах ми прикрашали зелене деревце, щоб нагадувало домашнє свято і щоб ми відчували себе людьми.
Правда, бувало по-різному, іноді сиділи без питної води, без харчів – не доїжджали до нас, але до всього звикаєш. Це ж війна. Ми знали, на що йдемо, і я не засуджую тих, хто відмовився воювати на передовій. Навіть краще, що в бою не буде слабкої ланки поряд, а пліч-о-пліч стоятиме надійний чоловік. Дуже хочеться, щоб усі повернулися живими.
У березні минув рік моєї служби. Після указу про звільнення в запас військовослужбовців четвертої хвилі мобілізації, ще більше хочеться на дембель, та поки що з нашої роти додому поїхали четверо. Мені як старшині роти ця нагода випаде останньою. Такий устав служби. Тож нехай удома ще трішки почекають, я скоро повернуся..
Наталія Черненко
|
|
Переглядів: 444 |
Додав: lora
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|
