Його звали Юрій Сорока.
Він був роботящим чоловіком,
скромним і спокійним.
Коли на нашу землю вторглися російські
окупанти, у серпні 2014 року пішов
у Каховський військкомат і взяв повістку,
щоб захищати рідну землю і сина,
який осьось мав народитися.
Тепер син знає тата лише по фотографії…
Бойовий шлях
Юрій Сорока був у складі 10го батальйону, 59ї окремої мотопіхотної бригади. Повоювавши рік як мобілізований, підписав контракт. Із 21 вересня 2016 року із с. Золотого Попаснянського району Луганської області знову почався його бойовий шлях із новими побратимами. Із Золотого бійців вивели в грудні 2016го у Котовськ, тут вони були на ротації.
27 травня 2017 року зайшли в сектор «М», замінили на позиціях «морських котиків». Вороги знали, що наші ще не пристрілялись і жорстко їх обстрілювали. У батальйоні за два дні було п’ять «двохсотих» і більше десяти «трьохсотих»… Місія ОБСЄ забрала у наших бійців усі міномети, а у ворога (до російських позицій місцями було всього 700 метрів) «не бачила» вісім танків.
Зранку 11 червня 2017 року Юрій Сорока і Євген Яловець з Кіровоградщини виїхали «Уралом» на виконання бойового завдання. На очах командира (Володимира Яблонського, котрий рухався слідом за бійцями) ворожа ПТУр вцілила у наш «Урал»… Стріляли «специ», диверсійнорозвідувальна група, російські вивчені військові (не сепаратисти, не шахтарі, як дехто думає)…
Сім’я Юрія Сороки потребує державної підтримки
У загиблого воїна Юрія є син Євгеній, йому три роки і 7 місяців. Живе він з мамою у Новій Каховці, Херсонської області, батько похований у с.Гмирянці, Ічнянського району, де Юрій народився, трохи ходив до школи, потім як сирота виховувався в інтернаті, пізніше працював у селі в колгоспі. Дружина довела через суд, що вона з сином – сім’я загиблого, бо жили з Юрком 14 років у цивільному шлюбі. І ось скоро вже рік, як воїн загинув, а його дитя не отримало від держави жодної копійки. Немає виплат ні по втраті годувальника, ні як сім’ї загиблого... Військова частина до цих пір не надала належних довідок, Каховський військкомат віддав тіло загиблого на Чернігівщину і «забув» про дитину бійця, інакше не знаю, як пояснити те, що сім’єю Юрія Сороки на Херсонщині ніхто не опікується...
Малого Євгенія ічнянці не забули, гуманітарну допомогу торік надавав центр СССДМ (у цьому році немає такої змоги), до Дня Святого Миколая надав подарунки і солодощі голова правління Ічнянського заводу сухого молока та масла Віктор Кияновський, на Новий рік іграшки надала приватний підприємець Марина Паронко. Із клопотанням про юридичну допомогу сім’ї загиблого волонтери звернулися до народного депутата України Олександра Кодоли.
Із проханням допомогти встановити Юрію Сороці пам’ятник Спілка учасників бойових дій АТО Ічнянського району звернулася до міського голови та депутатів міської ради.
«Герої не вмирають,
а йдуть у Небесне Військо,
Залишивши напам’ять імена…»
Чотири роки тому було дивно і дико усвідомлювати, що росіяни – народ, нібито близький за традиціями, історією, релігією, – вбиває «укропів, хохлів, бандерівців», тобто нас, українців. Тепер приходить переосмислення всієї історії…
Так само 100 років тому російська імперська влада тричі воювала проти УНР в 19171921 роках, тричі штучно влаштовувала голодомори, у Сталіна були плани після закінчення Другої світової війни вивезти українців до Сибіру (так само, як і в Гітлера був план «Ост»). Не таким уже й братнім був сусідній народ, просто покоління, які жили без війни (а це було лише одне покоління, наших батьків) не знало, що робилось у часи молодості їхніх батьків і дідів, бо Росія заборонила історію підкорених націй.
Дорогою ціною нам дістається наша свобода і мирне небо.
Володимир Моісеєнко, 1а танкова бригада. Народився 28 січня 1974 р., м. Ангарськ, Росія; загинув 30 липня 2014 р., с. Шишкове Луганської обл., похований у с. Іржавець.
Станіслав Кривонос, 1а танкова бригада. Народився 27 червня 1979р., с.Івангород; загинув 4 жовтня 2014р., Донецький аеропорт, похований у с. Івангород.
Олег Топтун, 72а ОМБр. Народився 30 серпня 1976 р., с.Більмачівка; загинув 14 грудня 2016 р. на виробництві у м.Києві, похований у с.Більмачівка.
Юрій Сорока, 59а ОМБр. Народився 4 листопада 1974 р., с.Гмирянка; загинув 11 червня 2017р., с. Кальчик, Донецької обл., похований у с.Гмирянка.
Богдан Кириченко, 17 танкова бригада. Народився 23 березня 1991р., м.Ічня; загинув 22 лютого 2018р. у ДТП, похований в м.Прилуки).
Володимир Моісеєнко, Станіслав Кривонос і Юрій Сорока Указом Президента України нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку.
Олеся РЕУТА,
голова ГО «Нескорені»
|
